Мій син щомісяця дає мені 5 тисяч, щоб допомогти мені з продуктами та ліками. Він завжди намагається не повідомляти про це дружину, щоб уникнути непотрібної драми у себе вдома.

Я дякую йому за допомогу, але не хочу доставляти йому проблем. Я виховувала сина сама після того, як чоловік поkинув мене, коли я була ще ваrітна, втікши кудись за кордон.

На щастя, батьки купили мені однокімнатну квартиру, в якій я жила і виховував сина.

Незабаром я знайшла роботу з продажу їжі на базарі і зробила все можливе, щоб забезпечити синові краще життя. У Степана завжди були гарні іграшки, одяг та якісні продукти.

Степан виріс відмінником, отримав стипендію, відремонтував нашу квартиру і на свої заощадження купив собі дорогий ноутбук. Нині, у 30 років, у нього гарна робота, дружина Катя та двоє дітей.

Він навіть примудрився купити квартиру для своєї сім’ї. Степан досі допомагає мені, бо мене звільнили з роботи, плюс – у мене проблеми із серцем. Якось я згадав про допомогу Степана своїй сусідці Наді.

А вона розкритикувала мене, сказавши, що мені має бути соромно брати гроші у сина. Але я захищала сина, кажучи, що він заробляє гроші і може сам вирішувати, як їх витрачати.

Я нічого не вимагаю від сина та невістки. Я тільки хочу, щоб вони приїжджали до мене у гості зі своїми дітьми. Як людина похилого віку з проблемами зі здоров’ям, я дбаю про себе, наскільки можу.

Я розумію, що може настати момент, коли мені знадобиться операція чи догляд, і допомога Степана буде вирішальною.

Я вже склала заповіт, залишивши квартиру Степанові. Я рада, що він завжди поруч.

КІНЕЦЬ.