Валерій не любив свою тещу.Хоча вона була мила літня жінка, але високомірна та наївна. І винесла мозок зятю, вибачте за грубість, своєю високомірністю, наївністю та втручанням у його сімейне життя. Простіше кажучи, теща лізла та лізла.

І щодня приходила, розповідала про здорове харчування, про поезію, про скандинавську ходьбу, про нові відкриття, про те, як треба правильно жити та візуалізувати бажання… Така маленька літня дама з добрими очима та тонким голосом: пі-пі-пі…

Вона була сповнена нездійсненних надій і взагалі – ось бувають нестерпні люди, які лізуть і лізуть, хоча нічого поганого не роблять. І зять так її не злюбив, що вирішив відправити до Франції. Так-так, у Францію.

Думаєте, він був добрий та щедрий? Ні. За родом своєї роботи він був пов’язаний із волонтерським рухом. І ось цією лінією він вирішив Зінаїду Іванівну відправити до Франції на два місяці. Він їй усі документи оформив. Він витратився. А вмовляти наївну тещу навіть не довелося.

Вона прямо засяяла від того, що поїде у Францію волонтером. І навіть купила підручник французької мови – вона жодного слова не знала. І пищала, як вона там накупить нарядів та парфумів, там дуже дешево – це зять так сказав. Дарма майже.

І приноситиме користь суспільству, триматиме палички зі стрічками на розкішному фестивалі, розноситиме напої, годуватиме пташок – робитиме добро! Ось яке хочеш добро, таке й роби! Волонтери для цього й потрібні.

Але Валерій обдурив тещу. Там, у селі французькому, щось зносили давнє. А соціально важливе – будували. Наче притулок. Ну, і треба було копати землю і каміння носити. А жити у такому будинку системи барак. І харчуватися самостійно. І там були майже одні двадцятирічні студенти. І ніяких пристойних умов…

Це зять так задумав, щоб провчити тещу і заподіяти їй тяготи та страждання, спустити з неба на землю. Приїжджаєш така наївна і романтична – а тобі бац! І мотику до рук. Або ось каміння збирай. Ти ж волонтер, ти маєш творити добро! Твори.

І знаєте, Зінаїда Іванівна чудово провела літо. Вона потоваришувала зі студентами. Їй доручили готувати на всіх їжу – і вона чудово впоралася!

Вона чудово готувала і ходила за продуктами до крамниці, все вигідно купувала, хоча не знала мови. І цілими днями спілкувалася з юним поколінням. І всі її полюбили, адже вона ніколи не скаржилася, чудово готувала, всіх пригощала і так мило пищала свої незрозумілі розповіді: пі-пі-пі!

Загоріла, оздоровилася, багато дізналася про нове – вона вперше була за кордоном! Чимало фотографій зробила. Всі обіймали її на прощання, а власник крамниці благав якнайшвидше повернутися – дуже вона йому сподобалася! Але настав час летіти додому.

І загоріла теща обняла зятя і стала благати знову її відправити кудись. Якомога швидше! Вона так була щаслива, все розглядала фотографії з французькими, португальськими, іспанськими студентами. І мову вона трохи вивчила за два місяці. А тепер хоче до Італії поїхати. Або до Америки. Або хоч навіть до Африки.

Головне – волонтером, щоб бути корисною, готувати смачну їжу, щоб дружити та розмовляти, нехай навіть ламаною мовою – це краще, ніж нерозуміння своєю. І вона знову поїде. Обов’язково! А до зятя вона не має претензій, навпаки – тепер вони друзі.

КІНЕЦЬ.