Ми з чоловіком живемо у цивільному шлюбі вже сім років.

В нас двоє дітей.

Перша дитина – це мій син від першого шлюбу, а другий наш спільний.

У нас були ідеальні стосунки, але в якийсь момент він почав чіплятися до мене з будь-якої дрібниці.

То суп холодний, то рушник не там лежить, і через будь-яку дрібницю роздмухував скандал.

А я йому нічого і сказати не можу, адже квартира то його.

Вийшовши з декрету на роботу, я познайомилася з чоловіком, він був теж одружений і в нього були діти, але мені було з ним цікаво спілкуватися, з ним я душевно відпочивала після домашніх негараздів.

Пройшло трохи часу, і я почала звертати увагу, що він відчуває до мене інтерес, але не як до співрозмовника, а як до жінки.

Мені він теж уже став цікавим, як чоловік.

Якось він підвозив мене з роботи до дому і мене поцілував, а через тиждень між нами сталася близькість, але про свого чоловіка я навіть і не згадувала, я просто насолоджувалася і отримувала задоволення від кожної хвилини, проведеної з коханцем.

З ним я почувала себе жінкою.

Я звичайно розумію, що роблю погано по відношенню до свого цивільного чоловіка, але він сам винен, що перетворив мене на «рабиню Ізауру» — подай, принеси, прибери, випрай.

А те, що я жінка, яка хоче кохання та ласки, він здається забув.

Мені добре з коханцем, але я знаю, що сім’ю він не залишить, та й не хочу руйнувати свою сім’ю.

Ми зустрічаємося кілька разів на місяць, і в ці моменти я почуваюся красивою і бажаною жінкою, а не прислугою.

У чому моя вина, що я теж хочу бути щасливою?

КІНЕЦЬ.