Люда посмажила котлетки й поставила воду на макарони. Задзвенів телефон. Дзвонила мати. Люда відхилила дзвінок… – Нема нам про що говорити! – подумала жінка. – Хай далі захищає цього зрадника… Вона встала і глянула у вікно. Її чоловік Сергій уже мав привести дітей із садка. Але їх досі не було… І тут Люда побачила Сергія й дітлахів. Діти гралися на майданчику, а Сергій розмовляв по телефону. Він усміхався так, ніби все було добре і не було всіх його зрад Людмилі… І тут Люду наче осяяло! Вона раптом все зрозуміла і вирішила діяти


 

– Та кому ти потрібна! – Сергій розсміявся. – Знайшлася красуня! Ні, ну дійсно, Людо, адже ти стала далеко не красунею, та поповніла!

Плюс до всього ти розумієш, що наявність у тебе двох дітей теж не йде тобі на користь?

Так що сиди, Людо, і не рипайся! Бач, яка! Гульнув чоловік і що? Чому чоловік гуляє, га? От скажи мені, Людо? Мовчиш? Мовчиш бо знаєш, що сама у всьому винна!

Стежити за собою треба було, Людо! І за чоловіком! Так щоб його на ліво не тягнуло. Зрозуміло? Гаразд, що з тобою говорити… На вечерю котлеток насмаж, а то твоя курка набридла вже…

Сергій встав, поставив чашку з-під чаю в мийку і пішов до виходу з кухні, але на порозі обернувся і подивився на дружину, яка плакала.

– Досить плакати, Людо! Вечерю готуй! Я дітей сам із садка заберу.

Сергій пішов, а Люда знесилено сіла на той стілець на якому ще зовсім недавно сидів чоловік.

На душі в Людмили було сумно і порожньо. Хотілося кудись піти, далеко… Так щоб ніхто ніколи не знайшов…

Думки Люди зупинив гучний дзвінок телефона.

Люда подивилася на екран. Дзвонила мати…

Слухавку брати зовсім не хотілося, мати зрозуміє, що щось не так.

Зрозуміє, але буде знову за затя, бо вважає, що зять має рацію, а дочка ні.

– Ти, Людо, чоловіка слухайся! Ну, гуляє! І що? Повертається він у сім’ю! До тебе й дітей! Тож терпи, Людо! Сергій же ж не поганий. Он, все в хату!

І не гульбанить майже, а це дуже важливо! Сама знаєш. Чи ти, дочко, хочеш жити як я? Від зарплати до зарплати? З чоловіком-гульвісою і дітьми, які постійно галасують? Ні, Людо!

Чи ти в село назад хочеш? До бабці своєї недолугої? Там тебе швидко життя навчить!

Такі слова Надія, мати Люди, говорила постійно і Люда її слухала.

Слухала і терпіла.

Терпіла постійні зради чоловіка, сварки і хамство. Так тривало вже майже п’ять років…

Із Сергієм Люда познайомилася коли навчалася в технікумі.

Гарний, самодостатній чоловік привернув увагу дівчини своєю мужністю і серйозним ставленням до життя.

Майже рік вони зустрічалися, були квіти, залицяння й подарунки, а потім Люда зрозуміла, що чекає дитину і Сергій, як справжній чоловік, запропонував Людмилі стати його дружиною.

Молода жінка з радістю погодилася і почалося сімейне життя, але життя зовсім не таке, як бачилося Людмилі в мріях…

Перші місяці Люда була дуже слаба і вона якось пропустила той момент коли чоловік почав гуляти.

А потім, коли зрозуміла, стало вже не до того, бо народився син Матвій.

Хлопчик був дуже неспокійним і Люда після народження малюка спала пару годин на добу.

Сергій майже не допомагав, казав, що сидіти з маленькою дитиною – це доля жінки, а він повинен забезпечувати сім’ю. З чим успішно й справляється.

Матвієві було лише півтора року, коли Люда зрозуміла, що знову вагітна.

Сергій сказав залишати малюка, та й мама сказала, що друга дитина це гарантія того, що Сергій буде з Людою попри все.

Але вже тоді Люда почала розуміти, що в її сімейному житті не все так гладко.

І тут Сергія наче підмінили.

Він знову став таким, яким був у їхній перший період знайомства.

Він турбувався про Люду і навіть став допомагати з Матвієм! І вона відтанула…

Вирішила, що тепер у них все буде гаразд, як було тоді… До весілля…

Потім народилася Ліля і Сергія знову понесло, але тепер він гуляв майже відкрито, а ще він став сваритися з приводу і без.

Люда металася між дітьми та чоловіком і не знала, що буде далі, а далі ставало все гірше.

Люда спробувала знайти захист у мами, але вона була цілком на боці зятя.

– Нагуляється колись! А в тебе діти! А слова всі його… Так це нічого… Потерпи, дочко, і все скінчиться, — мама була категорична.

Загалом, Люді було цілком зрозуміло, що від матері допомоги їй не дочекатися.

Кілька разів Люда поривалася зателефонувати своїй бабусі Марині, але її зупиняв сором тому, що хто-хто, а бабуся таке ставлення чоловіка до жінки абсолютно не сприймала на відміну від своєї дочки Надії.

Втім, саме через це між Надією та бабусею Мариною були постійні чвари та непорозуміння.

Своє життя Люда від бабусі приховувала, бо знала, що вона її ніколи не зрозуміє. Не зрозуміє, навіщо Люда стільки часу все це терпіла і продовжувала жити з таким чоловіком…

…Люди посмажила котлетки й поставила воду на макарони. Раптом задзвенів її телефон. Дзвонила її мати.

Люда глянула на екран і відхилила дзвінок…

– Нема нам про що говорити! – подумала жінка. – Хай далі собі захищає цього зрадника.

Вона встала і подивилась у вікно. За часом Сергій уже мав прийти з дітьми з садка.

Але вдома їх досі не було…

І тут вікно Люда побачила Сергія й дітлахів. Діти гралися на дитячому майданчику, а Сергій розмовляв по телефону.

Сергій усміхався так ніби в його житті був повний порядок і не було тієї розмови, яка відбулася між ним та дружиною зовсім недавно.

І тут Людмилу наче осяяло! Вона раптом зрозуміла, що нічого не зміниться, а стане ще гірше!

В голові випливла давня розмова з чоловіком. Люда тоді запитала його, за що він її полюбив. Просту, сільську дівчину.

Сергій тоді дивно посміхнувся і сказав.

– Людо, ну так у тому, що ти із села одні плюси!

– Які, Сергію?

– Ну… Ти… Ти здорова! У селі, мабуть, усі дівчата здорові, а в наш час це дуже важливо для майбутнього покоління. Хіба не так?

– Ну, напевно так…

– Так, Людо, так. Ось дивися ти здорова і я здоровий, а отже діти у нас будуть здоровенькі! Для мене це дуже важливо! Думаю, що для тебе теж. Ще ти гарна, не модель, звісно, але красива. І це знову плюс!

Люді тоді ця розмова видалася дивною, але вона одразу відкинула всі свої сумніви.

Тільки зараз Люда зрозуміла, що Сергію вона була потрібна просто як нянька його дітей…

Хороша, якісна нянька…

Адже недаремно він завжди казав, що дітей у них буде стільки, скільки дасть Бог.

А ще йому потрібна була покірна, яка терпітиме всі його витівки.

Терпітиме і мовчатиме…

Правильне рішення прийшло само собою.

Люда не відводячи погляду від вікна, взяла телефон і набрала номер бабусі.

Наступного дня Сергій пішов на роботу, а Люда пішла відводити дітей в садок.

Але туди вона не дійшла…

Варто було Сергію від’їхати від будинку, як Люда повернулася у квартиру разом із дітьми.

Вона подзвонила в садок і попередила, що Матвія та Лілі сьогодні не буде, а потім почала збирати речі.

Люда знала, що на обід Сергій не прийде, бо обідав він зазвичай у кафе поряд з роботою. Ця обставина давала Людмилі фору, яка була зараз дуже доречною.

Через пару годин Люда з дітьми сиділа в автобусі, який повіз їх у село, звідки Люда була родом.

Люда їхала до своєї бабусі, єдиної людини, яка в даній ситуації могла її захистити.

Бабуся Марина від вікна не відходила, в очікуванні онуки та правнуків.

Ще зранку вона сходила до сусіда Ігоря і домовилася з ним, щоб зустрів Люду з дітьми на зупинці.

Ігор поїхав уже як пів години і баба Марина вже вся звелася в очікуванні, але нарешті показалась машина Ігоря і бабуся Марина вийшла за хвіртку.

Весь день пройшов у клопотах і турботах, часу поговорити майже не було. Тільки ввечері, коли діти вгамувалися, бабуся й онука усамітнилися на кухні для того, щоб поговорити.

Після короткої розповіді про своє життя, Люда замовкла і в очікуванні подивилася на бабусю.

– Бабусю, що робити? Адже він у спокої нас не залишить. Я йому звісно не потрібна, а ось діти… За них він боротиметься…

Бабуся посміхнулася.

– Ну і що? Він батько, а ти матір! А в які це часи було таке, що мати свою дитину не виборе? Коли ти мати справжня, то за дітей боротися треба! Не плакати, не скаржитися, а боротись!

– Та я розумію, бабусю. Просто лячно…

– Лячно, а ти цього не показуй! Такі як він сміливих побоюються! Стій на своєму, він і відступить.

– Бабусю, там мама ще. Вона за нього. Ще приїде, мабуть, сваритиметься.

– Надія? Ну та хай їде. З тією я сама поговорю, та й з цим… Твоїм… Теж поговорю!

– Бабусю, та ти його не знаєш майже! Як з ним розмовлятимеш?

– Дуже просто, онучко. Дуже просто. Єдине, що хочу сказати тобі, якщо вибачиш його і повернешся… До мене ні ногою! Допомагати не буду! Кожен своє життя обирає сам… От і ти зараз вибрати мусиш! А щастя? Щастя твоє ще десь ходить, не дійшло до тебе… Його почекати треба! Почекати, а не брати чужого…

Сергій приїхав наступного дня. Приїхав із Надією.

Вони довго сварилися, щось доводили Людмилі, але вона трималася стійко, багато в чому завдяки своїй бабусі.

У результаті Сергій та Надія поїхали ні з чим…

Людмила вийшла на ґанок свого будинку.

Вдихнула аромат квітучих дерев і на душі стало радісно й добре.

Минуло вже майже три роки, як вона розлучилася із Сергієм і за ці роки був пройдений великий, нелегкий шлях.

Одні суди через дітей чого коштували!

Але Люда все витримала і зараз могла зітхнути спокійно.

Весь цей час поряд з нею була її бабуся. Її янгол-охоронець…

Ну і звісно Матвій та Ліля. Її діти. Діти, заради яких вона пережила все це, і зараз, нарешті, стала вільною.

А жіноче щастя?

Воно десь зовсім поряд, так каже бабуся, його треба почекати…

Почекати і не поспішати, тоді воно обов’язково тебе знайде і не пройде повз. Бо головне щастя в неї вже є!

…І люди дочекалася! Пройшов рік, як вона перебралась з дітьми в село. Люди познайомилася з Андрієм.

Андрій був удівцем і мав свій торговий бізнес в райцентрі.

Вони почали зустрічатися, а через пів року одружилися і перебралися в його великий новозбудований будинок.

Колишній і носа не показує в село, тільки часом діти їздять до нього в гості. Їх відвозить машиною Андрій.

Люда дуже щаслива! Вона дуже рада, що зробила правильний вибір. І звісно ж вона неймовірно вдячна своїй бабусі…

КІНЕЦЬ.