Я та мій чоловік живемо разом уже 40 років. У нас були різні періоди, навіть колись хотіли подати на розлучення. Але зараз, коли емоції вщухли, образи забулися і хочеться тільки спокою, все якось налагодилося.

У нашій великій квартирі живемо ми та кіт. Він у нас улюбленець, створює гарний настрій нам із чоловіком, тож я всім задоволена.

А ось єдиний син іноді засмучує. Він хороший хлопець. Вже дорослий. Але мене бісить, як він поводиться, коли поруч знаходиться дружина.

Розумієте, я не проти, коли сімейна пара стає одним цілим. Приймає рішення разом і таке інше. Одна голова добре а дві краще. Але не тоді, коли всі рішення ухвалює одна людина, та ще й жінка. Чоловік має бути чоловіком. Тим більше, мій син.

Андрій та Наталя одружилися 5 років тому. Вона дівчина розумна, я навіть сказала б хитра. Це нічого, для життя знадобиться. Він простіший, пряміший. Але також не дурний. Працює в офісі, гроші в будинок приносить без шкідливих звичок. Чого ще хотіти? Загалом, така середньостатистична сім’я, як мені здається.

Нашим весільним подарунком для молодих була квартира. Двокімнатна. Взяли на «вторинці», тож з ремонтом там все було не дуже. Зате район непоганий і цегляна будівля.

Добре, що у них були відкладені гроші, і ремонт молоді зробили чудовий, на свій смак. Бригадиром був знайомий чоловіка, тож робилося все як для себе. Мені цей момент дуже сподобався.

Взагалі, гроші я волію зберігати у готівковому вигляді. Не довіряю електронним рахункам та іншим новомодним способам оплати. Твій рахунок можуть зламати, або держава наша кохана перерахує собі в кишеню якусь частину просто так. Всяке буває.

Отже, у нас є сейф, куди ми складаємо накопичене, очікуючи відходу на пенсію. Адже тоді ми з чоловіком будемо самі себе забезпечувати.

Я чудово знаю, що син про нас не зможе подбати. Має сім’ю, гроші всі йдуть туди. До того ж, це раніше люди вірили в ідею того, що, поки молодий, треба орати. А зараз дурнів немає, всі хочуть пожити, поки є можливість. А що там буде на старості — розмова окрема.

Отже, накопичені гроші для нас важливі, як рятувальний круг для корабля.

Але рік тому у сина з його дружиною з’явилися діти. Хлопчики-близнюки. Я, звичайно, онукам дуже рада. Готова сидіти з ними хоч цілий вечір. Тим більше що вони пішли в тата: не балувані, поводяться тихо. Прекрасні діти. Але для них потрібен простір.

Раніше я сказала б, що двокімнатна квартира для такої родини підійшла б дуже добре. Але сьогоднішні стандарти для молоді, як на мене, дещо завищені. Тож їхнє сімейство вирішило продати вже свою двокімнатну квартиру та купити будинок.

Що ж, ідея, мабуть, непогана. Але треба зуміти її продати. Адже доплата до виручки від квартири все одно має бути суттєвою. А які зараз відсотки у банків я навіть не знаю.

Але виявилося, що мій син і невістка до банку ходити навіть не збиралися. Натомість у них виник відмінний, на їхню думку, план, у якому забезпечити їх грішми мали ми з чоловіком.

Я серйозно. Вони думали продати нашу квартиру і в нас же «позичити» грошей на покупку приватного будинку. Зовсім не дорогого, за їхніми словами.

Звичайно, ми відмовили. Більше того, я чудово розумію, чия це була ідея. Адже мій син, коли ми жили разом, у мене зайвої копійки не просив. А тут на тобі. Розбивайте, батьки, скарбничку, ми переїжджати надумали.

Звичайно ж, невістка постаралася. Були прохання, умовляння, а потім і поскандалити встигли. Однак ми залишилися при своєму. Наші накопичення нам ще знадобляться.

Найцікавіше, що до сватів вони йти не хочуть. Адже мама з татом моєї невістки їх одразу послали б, я впевнена. А тут, чи бачите, на емоціях можна погратись.

Тепер невістка не дозволяє мені бачитися з онуками. З таким натяком, мовляв, я ж не даю їм можливості рости в добрих умовах, у нормальному будинку.

Але ми з чоловіком розуміємо, що якщо зараз підемо назустріч, дамо в борг, то до отримання цих грошей назад ми точно не доживемо. І потім, поки онуки зростатимуть, ми що, на паперті, стояти повинні з простягнутою рукою? Ну вже вибачте.

Ми ще не старі. Цілком собі теж хочемо радіти, подорожувати та жити. У молодих ще багато часу, а нам уже відпочивати пора. А це, як ви знаєте, зовсім не безкоштовно.

Ми одружилися після третього курсу інституту. Ці 3 роки зустрічалися без близьких відносин. 43 роки прожили душа в душу, виростили двох доньок, трьох онуків. І раптом чоловіка ніби підмінили. Прооперували

Не знаю, чому, але до народження своєї дитини я мріяла мати 5 дітей, розчулювалася побачивши багатодітних матерів, навіть трошки їм заздрила. Я в терміновому порядку вийшла заміж, щоб була сім’я,

Заміжня я 1,5 року. З чоловіком разом 4,5. Познайомилися коли мені було 18 в новий рік. Завжди згадувала наше знайомство з посмішкою на обличчі. Але останнім часом, згадувати навіть не