Сила маминої любові до онуків тепер у нас визначається ступенем матеріальної допомоги, яку можуть надати їхні батьки. Ось така концепція моєї дорогої мами. Прикро це усвідомлювати, але вже.

Я вже звикла, що мій брат для мами завжди найкращий. До нього і ставлення краще завжди було.

Мені здавалося, що в дорослому віці це вже не так помітно, але помилилася. Сімʼя брата у мами все одно на першому місці, бо має можливість допомагати мамі матеріально.

Брат старший за мене на десять років. У нього зараз уже гарна посада, що дозволяє і дружину в декреті утримувати, і допомагати мамі. У нас такої можливості, на жаль, немає. Ми з чоловіком зараз посилено платимо іпотеку, я тільки-но вийшла з декрету і включилася в роботу. Зайвих грошей просто нема.

Але мама цього ніби не розуміє, постійно ставлячи в приклад старшого брата. Типу, ось у нього теж дружина в декреті була, але він все одно ніколи про неї не забував.

Так і я не забувала. Тільки мій чоловік на десять років молодший за брата і фізично не міг ще зробити таку кар’єру і отримувати такі гроші. А я сиділа в декреті зі своїми двійнятами. Грошей на двох дітей йде багато, плюс іпотека.

Сімʼя брата живе у квартирі його дружини, тобто у них ще мінус одна стаття витрат. І дитина у них лише одна. Загалом їм у матеріальному плані набагато простіше.

Брат отримує більше, бо має більше досвіду, іпотеки немає, дитина одна. У нас проблем куча, Можливості допомагати просто немає.

На початку весни мати сказала, що виходить на пенсію, хоче літо провести на дачі, тому ми можемо дітей відправити до неї, у неї дача все одно більше місця для відпочинку, ніж для городу.

Ми зраділи, це дало б змогу взяти підробітки та не сидіти на лікарняних із малими. Ми чекали на травень, як у дитинстві на новий рік.

У квітні зійшов сніг, мама поїхала подивитися, що там на дачі коїться. Виявилося, там треба міняти паркан. Чи в нього хтось в’їхав, чи вже від старості обвалився, загалом, паркан треба новий.

За паркан робітники попросили сорок пʼять тисяч. Для нас це просто непідйомні гроші. Про що я мамі й сказала. Вона підібгала губи, але нічого не сказала. Я вважала тему закритою.

Ось уже травень на носі, я мамі дзвоню запитати, що там за її планами, коли привозити дітей, а мама каже, що у неї змінилися плани, тож посидіти з дітьми вона не зможе.

Неприємно, звичайно, але якось переживемо, а що ще робити. І я на це не образилася навіть, якби мама не стала викладати фото з дачі, де вона там з онуком від брата. Ось онук у квіточках, от онук із кішкою, загалом, все зрозуміло.

І на тлі новий паркан. Навіть гадати не треба, хто паркан оплатив. Сама мати таких грошей не має стовідсотково.

Мама, мабуть, вирішила, що дітям злиднів на її дачі робити нема що. Тому вона вирішила сидіти з онуком від чудового сина. Хоча брат цілком може дозволити собі наймати няню для підстрахування.

У мене остання ілюзія того, що мама хоча б до онуків ставитиметься однаково, впала. Для моїх дітей вона не має часу, справи, а для дитини брата є. Значить, потім нехай не дивується, що з нею спілкуватиметься один онук із трьох.

КІНЕЦЬ.