Інна Петрівна не вперше відправляла свою єдину дочку Ірину в санаторій.

Путівку для дочки їй давали на роботі. У доньки багато різних проблем, Інна Петрівна з нею раніше разом їздила, чоловік одного разу їздив.

А цього разу вона не спромоглася, її у відпустку не пустили, роботи багато.

А у Ірини настала пора черговий курс профілактики проходити.

На вокзалі Ірина мало не розплакалася – вперше зовсім одна їде.

Інна Петрівна її заспокоїла, адже там усе знайоме. За доньку вона спокійна у плані якихось нерозумних вчинків.

Ірина в неї розумна більше аніж треба. З хлопчиками поки що не зустрічається, хоча вже інститут закінчує.

Та й на неї особливо ніхто не заглядається. Ірина на любителя, повненька, волосся в косу заплітає, косметикою не користується, фліртувати не вміє.

Інна Петрівна починає навіть побоюватися, як би Ірина одна не залишилася з такою зовнішністю і з такими поглядами.

Зараз часи інші, чоловіки хочуть знати, з ким одружуються, таємниць ніхто не хоче.

А Ірина на стосунки до шлюбу точно не піде.

Інна Петрівна давно хотіла з дочкою поговорити, щоб не була такою різкою. Адже такий вигляд має, що до неї ніхто й не підійде.

Але подумавши, Інна Петрівна вирішила цю розмову відкласти поки що. Слів потрібних не підібрала, Ірину марними міркуваннями не переконати. Домовилися, що Ірина щовечора їм із татом дзвонитиме, хоча в душі Інна Петрівна ні краплі в доньці не сумнівалася.

Навіть навпаки, десь у глибині душі сподівалася, раптом Ірина закохається нарешті. Навіть іноді були зовсім крамольні думки. Якщо Ірина до тридцяти п’яти заміж не вийде, то нехай у підсумку хоча б без чоловіка народить, мужика і потім знайти можна, головне дитина буде.

Ну і в них із батьком онук чи онука.

Про свої такі думки Інна Петрівна поки що нікому не говорила. Але їй здавалося, що й Павлик, тато Ірини, теж був би радий такому результату, він людина розумна, сімейна, на життя дивиться серйозно і чудово все оцінює…

…Ірина, як і домовилися, дзвонила їм щовечора. Розповідала про процедури, про те, що у басейні тепер вода морська. І що тепер у ресторані шведський стіл і все дуже смачно, тому вона ні в чому собі не відмовляє.

Інна Петрівна і Павло Львович вголос раділи, що дочка задоволена, але обоє переживали, що поповніє і знову вдома сидітиме вся у навчанні.

А потім, замість відпочинку – соціальні мережі, от і все спілкування з однолітками…

…На роботі в Інни Петрівни був завал, вона все крутилася, навіть у чаюваннях перестала брати участь.

Останні кілька днів її колеги щось дуже бурхливо обговорювали, чийсь роман, але вона не вникала – ніколи їй…

До приїзду Ірини залишалося п’ять днів, і одного вечора вона не подзвонила!

Спочатку Інна Петрівна хотіла їй сама зателефонувати, дізнатися, чи все гаразд, але Павло Львович її зупинив:

– Інно, Ірина вже доросла дівчина, може вона зайнята, ну що ми будемо дзвонити, почекаємо до завтра.

Погляд чоловіка був красномовніший за його слова, він ніби говорив – не навроч!

– Коли таке було, щоб наша дочка не подзвонила, а раптом у неї справді хтось з’явився?

Інна Петрівна відразу з чоловіком погодилася, але наступного дня передзвонила знайомому адміністратору санаторію, дізнатися про погоду, та й так ненароком, чи все гаразд.

Ірина зателефонувала через день, була якась дивна, коротко сказала, що все гаразд і що вже скоро вона приїде додому.

Інна Петрівна, поговоривши з дочкою, була дуже спантеличена.

Начебто все гаразд, але в голосі Ірини з’явилися якісь нові нотки. Наче вона говорить, а думки її далеко.

Раніше ніколи такого не було…

…На вокзал зустрічати Ірину Інна Петрівна і Павло Львович вирішили поїхати разом.

У Ірини валіза важка, Павло Львович завжди раніше їх зустрічав і проводжав.

Та й Інна Петрівна не змогла не поїхати, наче серцем відчувала, що щось відбувається.

Ірина вийшла з вагона не одна. Спочатку з тамбуру вистрибнув чоловік у спортивному костюмі і простяг їй руку.

Спираючись на руку галантного кавалера вийшла їхня дочка.

Чоловік знову заскочив у тамбур і спритно витяг важку валізу доньки.

– Треба ж, мабуть, попутник, – подумала Інна Петрівна, але чоловік у спортивному костюмі здався їй дуже знайомим.

Вона примружилася, а потім полізла в сумочку по окуляри.

Вона вдягнула їх, глянула на незнайомця і застигла від здивування.

Вона вже три дні чула, як колеги пліткували про їхнього молодого зама, який захопився в санаторії якоюсь дівчиною.

Але їй і на думку не спадало, що ця дівчина – їхня скромна Ірина!

Побачивши Інну Петрівну та Павла Львовича Дмитро Ілліч підвів до них Ірину.

– Доброго дня, Інно Петрівно, що ж ви ховали таку красуню, ви дозволите мені завтра напроситися до вас у гості?

– Дмитре, що значить “напроситися”? Я поки що вам нічого не обіцяла, – втрутилася Ірина, і Дмитро Ілліч одразу ж покірно кивнув.

– Звісно, Іринко, зовсім не обов’язково завтра. Я просто на правах колеги й знайомого, хотів у принципі запитати в Інни Петрівни, але я все зрозумів, – сказав Дмитро, із захопленням дивлячись, як Ірина перекинула косу на плече і строго при цьому на нього подивилася…

…Через три місяці Ірина вийшла заміж за Дмитра Ілліча. Того самого Дмитра, за яким всі дівчата на роботі бігали.

Інна Петрівна так і не зрозуміла, як вдалося дочці такого завидного чоловіка відхопити?

– Мамо, що значить відхопити? – Ірину дуже розізлило це питання. – Спочатку він ніс свій піднос у санаторії в ресторані і пролив на мене томатний сік! І ще намагався мене витирати паперовими серветками, ти це уявляєш?

Я сказала йому все, що про нього думаю. Так ні, в басейні він плив моєю доріжкою під водою і ми… Так би мовити, різко зустрілися!

Я ледве вилізла, сіла на лежак біля басейну. Так цей недолугий став на мене рушником махати, швидку викликати!

Ну я йому й виказала все, такого я терпіти не мала наміру!

Він бігав біля мене весь вечір, пробачення просив. Потім запросив прогулятися, і виявився непоганим співрозмовником.

Одним словом, прилип до мене, та ще й дівчата якісь за нами весь час ходили і шепотілися. Я йому сказала, щоб він ні на що не розраховував, я курортні романи заводити не маю наміру!

А Дмитро раптом заявив:

– Ірино, я таку дівчину все життя чекав, будьте моєю дружиною!

Я йому, звісно, відмовила, що це таке, за кілька днів знайомства зважитися на такий крок?

Ну а решту, мамо, ти все бачила, адже він он як причепився, недолугий якийсь, – останні два слова Ірина вимовила невластивим їй ніжним голосом.

…Ось такий збіг обставин… Ірина Павлівна тепер дружина молодого симпатичного та дуже перспективного заступника начальника Дмитра Ілліча.

І вона вже чекає на дитину. Живуть вони тепер у Дмитра, у його квартирі.

У начальства на Дмитра великі плани.

Але, схоже, найголовніший начальник для Дмитра тепер Ірина.

Вона на нього прямо магічно якось діє. Ірина грамотно та неупереджено командує чоловіком.

Видно і справді вони нарешті знайшли один одного. Дочекалися свого єдиного кохання на все життя.

Ось такий щасливий збіг обставин!

КІНЕЦЬ.