Олексій несхвально дивився на дружину, що метушилася біля плити.

“От що ще робити? Бігову доріжку купив? Купив. Абонемент у фітнес зал і басейн купив? Купив. І де цікаво результат? Де ж та дівчинка, якою була моя Світлана 20 років тому?”

– Світлано, ти що сьогодні збираєшся робити? – Запитав Олексій.

– Вранці до клієнтів, потім на фітнес, потім за Михайликом, потім вечерю готуватиму. А що?

– Та я просто так спитав, – сказав Олексій, а сам подумав: таки ходить вона на фітнес. Може не все втрачено, може через деякий час вона таки скине зайве.

Після сніданку Олексій, як і завжди, одягнувся, вийшов із дому і попрямував до своєї старенької машини. Всі його дії до цього моменту були послідовними, але сьогодні … сьогодні він подивився на свою машину новим поглядом і зрозумів: машину потрібно міняти. Або продати та їздити на громадському транспорті. Потім його погляд перемістився на черевики, що були на його ногах, і на штани і Олексій важко зітхнув: його одяг був такий самий старий, як і машина.

Настрій зіпсувався остаточно.

І що йому лишалося робити? Він сів за кермо поїхав на роботу.

…………………

На роботі невдоволення Олексія виросло ще більше: начальство попросило вийти в суботу і, природно, за безкоштовно. Колеги шепотіли, що скоро всіх звільняють, особливо пенсіонерів.

– Мені до пенсії ще далеко, – відмахнувся Олексій.

– Так тобі вже 40. А 40 – це, брате, серйозно!

І похмурий настрій Олексія став ще похмурішим.

Адже дійсно, йому вже навіть більше 40. Начебто він хороший працівник, який чесно виконує свої обов’язки. Але він працює тут вже понад 10 років і жодного разу йому не підвищили зарплати. Жодного разу не нагородили навіть грамотою. Так, гаразд, гроші, грамота – це все нісенітниця. Йому не сказали елементарного “дякую”.

Олексій намагався почати працювати, але не міг. Все в ньому протестувало проти цього, а сама робота здавалася дріб’язковою.

“Хіба в дитинстві я цим хотів займатися?” – думав Олексій. І одразу відповідав собі – ні. Він хотів працювати з деревом, робити своїми руками меблі. Він хотів дарувати оточуючим радість. Але мати сказала, що це все нісенітниця і відправила його вивчати бухгалтерський облік.

І тепер він сидить на стільці, в компанії, якій віддав 10 років свого життя, і виразно розуміє, що своє життя він профукав: нелюбима робота, вічно дратівлива дружина, вередлива старша дитина, що ні в що не ставить його. Адже дитина має рацію – хіба ним можна пишатися? Хіба він хоч чогось досяг у цьому житті? Ні. Він такий самий, як і всі, середнячок. А найголовніше, у житті немає щастя. Невже все дарма? Невже?

……………..

Минув день, другий, третій. А Олексію все ніяк не легшало.

“Може зателефонувати Андрію та разом посидіти у кафе? Чи з’їздити на рибалку? Чи на банальні шашлики?”

Олексій навіть брався за телефон, а потім на нього находив сум і він відкладав телефон убік. І починав знову вдивлятися у цифри на моніторі.

– Олексію, мені сказали, що ви у відділі найкращий аналітик, – несподівано перед столом Олексія з’явилася Ганнуся, секретарка директора. Вона кліпала очима і мило посміхалася. Олексій відчув, що готовий її обійняти, заступитися за неї і зробити все, що вона скаже.

– Ганно, чого ви хочете? – Запитав Олексій.

А потім півгодини вислуховував, що Ганні потрібно, робив 5 хвилин і знову слухав дифирамби подяки.

– Ганно, а давайте сходимо в кафе на філіжанку кави, – запропонував Олексій, дивуючись своїй несподіваній рішучості.

– А давайте, – проворкувала Ганна, даруючи Олексію обнадійливі посмішку. – Як закінчите роботу, підходьте до мене.

Ганна підвелася і пішла до виходу з кабінету. Перед тим, як відчинити двері і зникнути в коридорі, вона обернулася і послала Олексію повітряний поцілунок.

Сказати, що Олексій був здивований – це нічого не сказати. Він справді був здивований. Невже він, той, хто їздить на старій машині, який носить той самий костюм вже років 5, той, який сумує з будь-якого приводу, подобається молодим, симпатичним дівчина? Дивно. ……

Звичайно, як тільки настала 6-та година вечора, Олексій побіг до Ганни.

– Ганно, а ось і я! – радісно сказав він.

– Прекрасно. Я вже готова.

Ганна підвелася зі стільця і взяла до рук свою сумку.

А потім вони справді пішли до кафе та замовили каву. Ганна будувала з себе дівчину, що знає собі ціну. Ну, а Олексій? Він відверто нудьгував. Через півгодини він зрозумів, що говорити їм по суті нема про що і спробував піти додому.

– Знаєш, чим ти мені подобаєшся? – Запитала раптом Ганна.

– Ні. А чим? – Олексію стало цікаво: справді, чим він міг сподобатися дівчині, яка молодша за нього років так….напевно на 18.

– З тобою можна поговорити, – Ганна усміхнулася, а Олексій, мало не розсміявся прямо їй в обличчя. Ну так, ну так, з ним можна було поговорити, та тільки от Ганна взагалі не могла підтримати розмову.

– Ганно, дякую за приємний вечір. Дозволь меніяпроводити тебе додому, – сказав Олексій. І проводив і навіть не став вирушати в гості і цілувати. Сумно! Все це було сумно! Він знав чим усе може закінчитись.

Олексій їхав додому і думав: ех, не тим я займаюся в житті, не тим … … А потім почав шкодувати себе. І, звичайно ж, приїхав додому в поганому настрої.

– Ти де був? – Запитала дружина. – Я думала, що ти сьогодні прийдеш раніше і допоможеш мені.

– У сенсі “допоможеш мені”? А чим я, власне, маю допомагати? – Олексій знизав плечима. – Я взагалі ще й працюю!

І тут Олексій побачив, як куточки губ Світлани поповзли вниз, вона схлипнула, розвернулась і швидким кроком пішла до спальні.

– Світлано?!

Його Світлана плаче? Та ніколи у житті такого не було. Вона завжди була оптимісткою, завжди підбадьорювала всіх. Що ж сьогодні сталося?

– Світлано! Що сталося?

Звичайно ж, Олексій пішов за нею.

– Все! Все сталося! Тобі нема справи до мене, до дітей. Тобі все одно, що у нас відбувається вдома. Я говорю, що треба зробити щось, а ти обіцяєш, але не робиш. А сьогодні я мала йти з Михайликом на огляд і ти пообіцяв мені піти з нами, щоб підтримати. Він переживає, Олексію! А ти не прийшов. Вкотре ти підвів мене.

– Світлано, ну це така нісенітниця…, – почав говорити чоловік.

– Це не нісенітниця. Це почуття та переживання твоєї дитини. Що з тобою відбувається, Олексію?

– Вибач мене. Я винен.

І Олексій відчув себе ще гірше.

– Так, щодо роботи. Я взагалі теж працюю, – додала Світлана. – І крім своєї роботи займаюся всіма домашніми справами, а ти чомусь переклав їх на мене. Давай переглядом наше життя!

– Батьки, ви що сваритеся? – до них зазирнув їхній старший, Андрій.

– Та все нормально, – сказав Олексій.

Андрій підозріло оглянув їх обох і зачинив двері до їхньої кімнати.

– Світлано… Я втомився, розумієш? Втомився від цього всього.

– Ти втомився від нас, правда?

– Не зовсім. Я втомився від усього. Я…

– Вибач, Олексію, але якщо тебе щось не влаштовує, то знайди в собі сили змінити своє життя. Я тебе не тримаю.

Світлана не стала слухати пояснення Олексія, а просто вийшла з кімнати і пішла до дітей. Олексій чув, як вони почали грати в якісь  гри і гірко посміхнувся: Світлана завжди могла порозумітися з дітьми, а от він не міг.

………..

Олексій прокинувся о 3-й годині ночі, покрутився трохи і зрозумів, що більше він не засне. Тоді він підвівся, пішов на кухню і почав міряти її своїми кроками.

“А Світлана права. Права на мільйон відсотків. Якщо щось не влаштовує в житті, то це дійсно потрібно змінити.”

І що робити? Розлучитися з дружиною – це найперше про що подумав Олексій. Адже це вона у всьому винна. Ось він розлучиться зі Світланою і тоді почнеться саме, що не є шикарне життя. Олексій став уявляти це життя і раптом зрозумів, що таке життя без Світлани та дітей йому не потрібне. І справа не дружині, а у ньому самому.

Ну яка різниця, що Світлана набрала зайвого? Вона все одно залишилася його Світланою, в яку він закохався з самого першого погляду.

А діти? Діти – це його життя. Ну і що, що Андрій його не слухає. Так буває. Іноді корисно не слухати батьків.

Тоді що міняти? Що?

Саме в цей момент Олексій зрозумів – треба міняти роботу.

………..

– Як це ти звільнився? – Світлана з подивом дивилася на Олексія.

– А ось так …. Прийшов і написав заяву за власним бажанням, – Олексій знизав плечима.

– І що начальник сказав щось чи просто підписав і все?

– Не повіриш … Він почав мене вмовляти залишитися і навіть пропонував збільшити зарплату. Навіть прикро… Стільки разів підходив до нього і просив індексацію, а він тільки жартував, а як заяву написав так відразу: “треба було підійти і попросити”.

Олексій дивився, як Світлана посміхнулася йому.

– А не переживаєш тепер? Адже на тобі така відповідальність – ціла сім’я.

– Хотів би сказати, що ні. Але переживаю. Переживаю, Світлано!

– Ей! Ну то ми ж усі з тобою! Ми віримо в тебе і завжди підтримаємо!

Світлана дивилася на Олексія все такими ж очима, які вселяли в нього впевненість у себе і заради яких він був готовий звернути гори.

Невже він думав серйозно про розлучення? І чому? Невже через якісь зайві кілограми? Та нема в неї нічого зайвого!

– А ти чим хочеш зайнятися? – Запитала його Світлана.

– Ну звісно ж меблями. Я такі цікаві моделі вигадав, якраз для невеликої квартирки. Показати?

Світлана кивнула. Олексій поліз за своїми макетами і подумав, що життя одне і в цьому житті треба займатися тим, що тобі подобається.

КІНЕЦЬ.