Наша сім’я регулярно платила всі внески та кошти за дитячий садок, а іноді ми навіть брали участь у ремонті та прибиранні.

Будучи сама педагогом, я розуміла, як важко працювати з дітьми у школі, а тим більше – у дитячому садку.

Я, звичайно, завжди була на боці батьків, але не втручалася у роботу вихователів. Однак одного разу я почула, як вихователька кричала на дітей різким та страшним голосом.

Я була вражена і не могла повірити, що вихователька могла дозволити собі таке.

Адже це були маленькі діти, безпорадні та беззахисні.

Я не могла не думати про те, який негативний вплив така поведінка може дати на їхню психіку.

Я не знала, що робити, тож просто стояла мовчки.

Зрештою, ця вихователька помітила мене – і її тон одразу ж змінився.

Вона поводилася так, ніби нічого не сталося.

Пізніше того ж дня я написала їй листа, в якому висловила свою стурбованість її поведінкою.

У відповідь вона заперечувала, що кричала на дітей і стверджувала, що просто втомилася.

З цього дня вона почала мені мститись: постійно писала мені про погану поведінку моєї дочки, що в результаті призвело до того, що моя дочка перестала відвідувати фізкультуру.

Я розуміла, що така поведінка не рідкість у дошкільних закладах, і що від батьків завжди очікували мовчання.

Однак я твердо вірила, що благополуччя дітей завжди має бути на першому місці, і що вихователям не можна дозволяти поводитися таким неприйнятним чином.

КІНЕЦЬ.