Цього року я планувала запросити гостей на свято Святого Миколая. Я сама покликала їх, думаючи, що ми зможемо разом відзначити 50-річчя мого чоловіка та іменини.

Ми з Миколою одружені вже 26 років, а наша єдина дочка нещодавно вийшла заміж. Мій чоловік уже багато років працював за кордоном, щоб забезпечити нас.

А я працювала секретарем у сільраді, отримувала скромну зарплатню. Микола приїжджав додому лише двічі на рік, під час зимових канікул та на тиждень-два у липні.

Незважаючи на його відсутність, нам вдалося побудувати чудовий будинок для себе, і він навіть купив квартиру для нашої дочки як весільний подарунок.

З того часу, як наша дочка вийшла заміж і переїхала, вона рідко відвідує нас у селі, посилаючись на брак часу. Що стосується мого чоловіка, то він продовжує працювати за кордоном, залишаючи мене одну вдома більшу частину часу.

Будинок у нас просторий, але іноді мені стає так самотньо в ньому, що я не можу висловити це словами.

Тому я вирішила запросити наших родичів, свекруху та дітей на свято, щоб якось пожвавити будинок.

Чоловік зазвичай повертається наприкінці грудня, але цього року він планував приїхати вранці 19 числа через святкування свого дня народження.

Я витратила багато часу та сил на підготовку до цієї події, закупила продукти та приготувала кілька страв. Однак увечері 18 числа Микола подзвонив мені і сказав, що не приїде.

Спочатку я подумала, що він жартує, але він був серйозним.

Він пояснив, що вже багато років зустрічається з іншою жінкою в іншій країні і планує розлучитися зі мною. Чоловік також звинуватив мене в тому, що я не думала про нього і дбала лише про гроші. Він стверджував, що хоче сімейного тепла та людського щастя.

Я була спустошена та не знала, як реагувати. Наступного дня я приймала гостей, вдаючи, що Микола просто затримався в дорозі.

Я подавала їм їжу та напої, намагаючись тримати себе в руках. Я не могла повірити, що мій чоловік, який так багато працював, щоб підтримати нас, міг мене зрадити. Я почувалася втраченою і не знала, як жити далі.

КІНЕЦЬ.