Десять років тому я вийшла заміж за Антона, який мав двох старших братів, які вже були одружені й відбулися у кар’єрі. Його мати Ольга Петрівна ніколи не любила мене по-справжньому.

У нас ніколи не було прямих конфліктів чи закидів, але напруга між нами була відчутною. Я пояснювала це її ревнощами, адже

Антон завжди був її опорою, а тепер він став моїм чоловіком та підтримкою. Я постійно намагалася справити враження на свекруху, сподіваючись, що колись вона покохає мене як рідну дочку.

Але незважаючи на всі мої зусилля, вона продовжувала виявляти до мене мало симпатії.

Після народження нашої першої дитини Ольга Петрівна почала відвідувати нас частіше, але коли в інших її синів з’явилися діти, вона стала приділяти їм усю свою увагу. Вона часто забувала про мене, навіть у мій день народження.

Коли мій свекор помер минулого року, цей факт позначився на її енергійному характері. Інші її невістки та її сини не відвідували її, тому вона запросила нас зустріти Новий рік разом із нею.

Я приготував стіл, поки вона відпочивала, а коли я запитала її про інших невісток, вона відповіла, що вони не хочуть піклуватися про неї в старості.

Перед боєм курантів вона попросила нашої уваги і запропонувала нам свою квартиру, якщо ми переїдемо до неї і доглядатимемо її. Антон обіцяв подумати над цим, але я висловила свої думки з цього приводу.

Після стількох років ігнорування мене вона звернулася до нас, тому що інші її сини відвернулися від неї.

Мені здалося егоїстичним, що вона згадує нас лише тоді, коли їй щось потрібно. Я сказала Антону, що ми не повинні міняти своє життя заради неї, особливо коли вона стільки років псувало нам життя.

КІНЕЦЬ.