Віра приїхала на ярмарок. Привезла брошки ручної роботи. Вона довго і ретельно ці брошки робила, вручну розмальовувала. Жінка була художницею, вела гурток для дітей у маленькому містечку. І заробляла дуже мало, ось і вирішила на ярмарку продати свою працю.

Це були дуже гарні брошки. Тонким пензлем були намальовані жар-птиці та дивовижні звірі, чудові квіти та дерева. Жінка дуже старалася і працювала, не покладаючи рук. Чудові речі!

Жінка цінник поклала поряд із брошками. Дуже помірна ціна, дуже скромна. На ярмарку у великому місті багато людей, мабуть, куплять брошки. Раптом вийде? Хоча жінка сама не вірила у благополучний результат. Скромна була і сором’язлива.

І люди підходили, питали ціну, хоча ціна ось таки, написано все. Ахали та охали. Але не від краси брошок, а від запаморочливої, нібито, ціни. “З глузду ви з’їхали, люба? Такі гроші ломите. А брошечки ваші дешевка, за що платити?”.

Так люди говорили. Торкалися брошки, розглядали картинки, знаходили дефекти. Чому жар-птиця недостатньо “жар”? Треба більше золотої фарби. Чому у зайчика вушка закороткі? Чому незрозуміло, сосна це чи кедр? Чому на яблуні мало яблучок?

Ну не важливо. Важливо, що багато хаяли брошки. І лаяли дорожнечу. Хоча ціна була дуже невелика. І над кожною брошкою художниця працювала три дні найтоншим пензлем, найкращими фарбами користувалася. І сама вона була талановита. Але боязка та чутлива. І відповісти нічого не могла до ладу. Виправдовувалася та вибачалася. Обіцяла виправитися…

Загалом Віра постояла годину. Потім розплакалася, згрібла брошечки в сумочку і пішла на електричку, схлипуючи. Її розкритикували та насварили. І нічого не купили.

Даремно вона пішла. Тому що ярмарок – справа така. Там можуть знецінити, щоб ціну збити до копійки. Або безкоштовно отримати. Там можуть вилаяти, просто настрій зірвати свій. І позаздрити можуть. Особливо затято брошки вилаяв інший художник, який килимками з лебедями торгував. Досить потворними і надзвичайно дорогими. Конкурент.

На ярмарку багато роззяв і перехожих. Вони просто побалакати приходять і заважають пройти до прилавка тим, хто хоче і може купити товар. Крадіїв на ярмарку багато. У жінки встигли дві брошки стягнути, поки вона виправдовувалася перед непроханими критиками. Це ж ярмарок.

Хоч картину Веласкеса привези, хоч коштовності Фаберже, все одно ось так усе й буде. І треба пам’ятати про свою мету – продати свій добрий товар. Заробити своєю працею. І впевнено поводитися. Вказувати на переваги.

Або просто просити відійти від пустих критиканів. І не надто болісно реагувати на поведінку інших. Це ж ярмарок. І прийдуть справжні покупці, якщо товар добрий.

Тренування на ярмарку треба пройти. Навчитися правильно відповідати. Або не відповідати. Навчитися захищати свою працю. Ярмарок – не вишуканий художній салон. До салону картини потрапляють після ярмарку зазвичай. Або після загибелі художника від голоду серед чудових картин, які побоялися нести на ярмарок…

Жінка потім поїхала все ж таки знову на ярмарок. Їсти хочеться. І брошки треба продати, у них стільки праці та фарб вкладено! Тільки жінка взяла із собою жваву подругу. Маму своєї учениці. І брошки вони розпродали за півгодини, отак. Причому вдвічі дорожче…

Соромтесь, боїтеся, не звикли, – можна для початку покластися на досвідчену людину. Навіть найняти її за гроші іноді можна. І потім звикнете, навчитеся, якщо товар хороший, все складеться добре. Але з чим треба змиритися. Це ж ярмарок життя.

КІНЕЦЬ.