Ми з чоловіком точно знаємо, що його батьки мають гроші. Вони чудово знають, що ми так довго мріяли про своє помешкання, і не хочуть нам допомогти. Я не розумію, як можна бути такими скупими? Я вийшла заміж за сина заможних батьків. Але не це стало вирішальним чинником, звісно.

Я кохала цього чоловіка, і тому вирішила пов’язати з ним своє життя. Ми не стали жити разом із його батьками, захотіли самостійності. Із самого початку ми поставили собі за мету купити власне житло, тому відкладали зайву копійку. Я працювала, чоловік теж. Його батьки чудово бачили, що ми кілька років відмовляли собі у відпочинку та великих покупках.

Але як ми не намагалися, назбирати навіть на перший внесок кредита на житло нам не вдавалося. Ми навіть планування дітей відкладали, бо не було своєї квартири. Якось ми відвідували батьків мого чоловіка. Вони вкотре запитали, коли ми подаруємо їм онука чи онуку.

Я сказала, щойно зможемо купити своє житло. Але нам бракує грошей на початковий внесок. Здається,  мій натяк був зрозумілий кожному, але не свекрусі. Вона лише співчутливо похитала головою. Через місяць я дізналася, що чекаю дитину. Ми цього не планували, але позбутися дитини я не змогла.

Я вирішила вже прямо попросити у батьків чоловіка грошей. Ми з чоловіком потішили їх новиною, що вони скоро стануть бабусею та дідусем. Їхньої радості не було меж і я, наважившись, запитала, чи не могли б вони допомогти нам з першим внеском.

Тут моя свекруха змінилася в обличчі і з виглядом невинного янголятка запитала, звідки ж у них такі гроші? А я достеменно знаю, що є. Батько мого чоловіка проговорився чоловікові, що хоче змінити одну іномарку на іншу, і розповів, що відкладає на новий позашляховик.

Я не стала сваритись і нервувати, мені ж не можна, але мене до глибини душі це образило. І тоді я сказала чоловікові, що не дам його батькам бачитися з нашою дитиною. Ну як це можна? Виходить машина важливіша за благополуччя власного сина і онука чи онуки?

Я не хочу, щоб у моєї дитини були такі родичі. Дев’ять місяців пролетіли швидко. Днями мені народжувати. Я до останнього сподівалася, що батьки чоловіка передумають, і ми все ж таки привеземо малюка вже у свою квартиру. Але швидше за все цьому не судилося здійснитися принаймні протягом наступного пів року.

Думаю, ми зможемо підібрати та взяти квартиру в кредит. А ось моє бажання не дозволити спілкуватися родичам з моєю дитиною тільки міцнішає з кожним днем. Нам такі бабуся та дідусь не потрібні. Тільки не кажіть, що треба їх зрозуміти та пробачити. Не можу я зрозуміти, як машина може бути важливішою за допомогу рідного сина?

КІНЕЦЬ.