-Чоловік спить і нічого не почує. Повір мені, – прошепотіла моя дружина у слухавку. Я підслуховував, прикидаючись сплячим, заінтригований її загадковою розмовою.

-Я дуже хочу тебе побачити, але не можу. Завтра в мене вихідний, – продовжувала вона. Мені так і хотілося вихопити у неї слухавку, накинутися на непроханого гостя, що вторгся в наше сімейне життя.

Якби він тільки запитав мене, він би дізнався про все, що йому потрібно.

-Я люблю тебе. Але я не можу залишити його через дітей, – додала вона, з побоюванням поглядаючи, чи не прокинувся я. Всередині мене закипала лють, підтверджуючи її невірність.

Згадала вона про дітей лише зараз. А коли вона мала роман, діти ніколи не приходили їй на думку? Як же я був сліпий до її зради…

Телефонна розмова закінчилася за п’ятнадцять хвилин. Вона притулилася до мене, не звертаючи уваги на моє внутрішнє сум’яття.

Я хотів вибухнути, але згадав наших дітей. В

они не мають бути свідками цього. Тому я вирішив почекати, зловити її на місці зл очину. Вона мала заплатити за все… Незабаром я був виправданий.

Я побачив видовище, яке переслідує мене й досі: незнайомець в обіймах із моєю дружиною.

Його молодість різко контрастувала з її віком. Вона закричала, він втік, ледве тримаючи штани. Я попросив її піти. З дітьми я розберуся сам. Їхню матір я більше ніколи не хотів бачити.

КІНЕЦЬ.