Одного ранку я їхала на роботу. Мікроавтобус, у який я сіла, був заповнений вщерть, як завжди, втомленими обличчями. Під час очікування на зупинці до нас приєдналася жінка похилого віку, ймовірно, років 60-ти.

Насилу їй вдалося протиснутися всередину, її очі сканували простір у пошуках вільного місця. Неподалік сидів чоловік років 30-ти. Висна жений, він притулився до вікна і майже дрімав.

Можливо, він мав довгу нічну зміну. Жінка підійшла до нього , маючи намір попросити, але потім, можливо, пошкодувавши його, пройшла повз, тримаючись за поручень.

Через дві зупинки увійшла ще одна жінка похилого віку, обтяжена сумками і пакетами. Без будь-якого прохання чоловік підвівся, допоміг їй сісти на своє місце і знову задрімав стоячи. У міру наближення до станції натовп не рідшав.

Раптом перша жінка почала лаяти чоловіка за те, що він не запропонував їй своє місце. Її тирада ставала дедалі голоснішою, викликаючи зауваження з боку інших пасажирів, включаючи водія.

Незважаючи на це, вона продовжувала лаяти молоде покоління. Зрештою, водієві все це набридло. Він зупинив автобус, підійшов до роздратованої жінки і попросив її вийти.

Вона відповіла прокльонами, але все ж таки вийшла, дозволивши автобусу спокійно продовжити рух. На мою думку, чоловік не зробив нічого поганого.

Було видно, що він втомився. Хоча ми повинні поважати старших, важливо також бути уважними не лише до людей похилого віку.

Повага – це не вулиця з одностороннім рухом, вона завжди взаємна. Мене дивує, коли деякі, особливо зі старшого покоління, поводяться так, ніби мають на це право і забувають цю просту істину.

КІНЕЦЬ.