Володька тільки влаштувався на нову роботу і співробітники ще мало знали про його життя. Та найбільше Володя їм розказував про тещу.

-До чого ж у мене теща вередлива! – скаржився друзям Володька. – Прямо така, лізе всюди. Що не так, як вона хоче, то одразу кричить.

Таке співробітники чули часто від Володьки, і одного разу його друг Микола не витримав:

-Дружині краще скажи, нехай тещу приструнить трохи! А не послухає – розлучайся, а то як ти так будеш оце все терпіти?

Володька якось дивно подивився на Миколу:

-Та нема в мене дружини. Вже два роки пройшло, як її не стало. А от теща, як пам’ять від неї залишилася. Куди мені її подіти? Не виставляти ж її з дому?

-То ти що, з нею в одному будинку живеш? – здивував Сашко. – Нічого собі у тебе сімейка!

Володя влаштувався на цю роботу недавно, про його сімейне становище ніхто не знав.

За його розповідями думали: є теща – є і дружина. А воно як – дружини, мабуть, не стало, а за її старенькою матірʼю зять доглядає.

Володька – мужик ще хоч куди, трохи за 40, і собою нічого, і характер добрий.

Сашко тут же збагнув: ось би такого зятя! Його старшій сестрі Олі 38. Ні разу заміжня не була. Сидить сама у них в селі.

Він тут же почав діяти:

-Ти, Володю, рибалку любиш?

-А як же! Тільки надовго їхати не можу, як теща без мене сама впорається?

-На один день можна? Або бери з собою тещу, будинок великий, знайдемо місце. Поїхали, у нас там в селі такі місця рибні є!

Місяць він умовляв і таки вмовив. Поїхали вони з домовленістю, що тільки на добу:

-Тещу з собою не візьму, зайва морока, хай сидить удома. Їжу залишу, двері зачиню, сподіваюся, за добу нічого не станеться.

Сашко уже розповів і Олі, і матері про свого колегу та приятеля. Натякнув, що ось він, Олько, твій шанс щастя влаштувати. І як у воду дивився – Володька з першого погляду закохався та й Олі він сподобався.

Тягнути не стали, через два місяці розписалися, і Оля переїхала в місто до чоловіка.

Чоловіки на роботі одразу помітили, як змінився Володя, став спокійнішим, впевненішим. Жартували:

-От що шлюб з людиною робить!

І розмови Володьки змінилися.

-Теща моя з Олечкою одразу спільну мову знайшла, живуть душа в душу, теща кричати перестала, ходить задоволена, не теща, а золото! Ось воно, мужики, справжнє щастя!

Сашку ці розмови не подобалися, але сестра була щаслива. На життя з чужою старенькою не скаржилася. Один раз він все ж таки не витримав і запитав у сестри:

-Все нормально там в тебе?

-Та ти що, братику, все гаразд!

Сашко до них у гості не поспішав, у вихідні їздив до матері в село, говорив тій:

-Не хочу йти, у них зараз найсолодший період, чого заважатиму? Та й тещу цю бачити бажання, як такого нема.

Але наближався Новий рік, Сашко і його мама Тамара Степанівна були запрошені до молодят.

-Подивіться, як ми живемо, з тещею познайомитеся. А то ми з Олечкою вже півроку як одружені, а ти, Сашко, жодного разу в нас не був. Та й ваша мама не приїжджала, хоч скільки ми її разів кликали.

Сашко хотів щось сказати, але махнув рукою:

-Та пора вже!

Але в душі переживав, як маму приймуть, дві тещі це якось дивно. Говорив:

-З іншого боку, ми завжди зможемо до мене виїхати, якщо що!

І ось, 19 грудня, Тамара Степанівна і Сашко переминаються за дверима:

-Як її хоч звуть, тещу цю?

-Та не питав, Володька все «теща» та «теща», ми її так і називаємо на роботі – «Володькина теща».

-Взагалі теща тепер я, – Тамара Степанівна зітхнула. – Гаразд, дзвони давай!

Гостей зустріли привітно, Тамару Степанівну одразу в кімнату провели:

-Ось, для вас спеціально приготували, розташовуйтесь.

Через якийсь час покликали обідати. За столом їх було четверо і ще однієї кімнати, де могла б бути літня жінка, видно не було…

Жінка запитливо зиркнула на сина, той плечима знизав.

Через хвилину на кухню повільно зайшла пухнаста, руда кішка.

-Нічого собі! – сказав Сашко. – Це хто у нас тут такий гарний?

-Знайомтеся, – Володьку прямо розпирало від гордості. – Це – Теща!

Гості тільки рота повідкривали.

-Теща?! Це Теща? Навіщо ти її так назвав?

-У мене раніше дружина була, – незворушно пояснив Володя. – Прожили 15 років! І далі б жили, якби не теща!

Постійно вчила жити, лізла своїми порадами, дружині говорила, мовляв, спочатку навчання, хороша посада, а вже потім діти.

А я ж так хотів діток.

Ну стерпів я це, хоч уже тоді незлюбив її.

Тільки діти так і не народилися…

Я вже змирився, що без дітей, але теща і тут залізла:

-Візьміть дитину на виховання!

Я чесно сказав:

-Або свої, або ніякі. А раптом не зможу полюбити чужу дитину?

Так і розлучилися, Валя маму свою слухала, а не мене.

Я в це місто переїхав, тут квартира батьківська. І кошеня підібрав на вулиці.

Вона тоді була брудна, непоказна, от і назвав Тещею.

Так ім’я і залишилося, тепер Теща – мій друг!

Тамара Степанівна вискочила з-за столу і побігла в кімнату. Діти та зять побігли слідом.

Вона плакала в подушку…

-Ви чого плачете? – Володя підсів до Тамари Степанівни і обійняв її за плечі. – Образив може хтось вас? Тільки скажіть!

Тамара ще сильніше обняла подушку і пробубнила:

-Хто, хто. Ти звісно!

-Я?! – здивування Володьки було непідробним. – Коли?! Може, сказав щось не те, але я не спеціально, чесно!

-Кішка! Теща – кішка!

Володька засміявся:

-Знайшли через кого плакати! Вона – Теща, так. А ви мама, я одразу зрозумів. За півроку жодної нотації, жодної непрошеної поради, одне лише добро бачу. Повірте, є з ким порівнювати!

-Що, правда? – Тамара ще раз схлипнула.

-Мамо, – Сашко підозріло дивився на тремтячі плечі матері, – Ти ж не плачеш?

-Я? – Тамара Степанівна сіла на ліжку, по її обличчю текли сльози. – Плачу, звісно. Від сміху! Ну ви даєте! І ти, Олю, сказати раніше не могла?

-Та якось так вийшло, не до того було, – Ольга зніяковіла. – Та і ви не розпитували про це…

-Ось повернусь додому, заведу собачку і назву Зять! – Тамара подивилася на дочку та її чоловіка і несподівано показала їм язика.

-Ось так, синочок!