У 65 років я опинилася в Італії, працюючи, щоб звести кінці з кінцями, хоча я мала мало досвіду. Я переїхала лише вісім років тому, після виходу на пенсію, після багатьох років побоювань.

Однак я твердо вирішила не дотримуватися типового сценарію найманого працівника, відправляючи всі свої доходи додому. Я переїхала в такому похилому віці , щоб забезпечити себе.

Мої подруги жили в Італії вже два десятиліття, але я не наважувалася виїхати, очікуючи на вихід на пенсію. Моя пенсія була мінімальною, а додатковий заробіток був дуже потрібен.

Вдома моя дочка використала мою пенсію, щоб оплачувати комунальні послуги за мою трикімнатну квартиру. Я знала, що не можу покладатися лише на неї. Я була сповнена рішучості заробляти стільки, скільки зможу, не бажаючи обтяжувати своїх дітей у старості.

Я була матір’ю 42-річного сина та 38-річної дочки і ясно дала їм зрозуміти, щоб вони не чекали від мене грошей. Мій син виховував двох дітей разом зі своєю дружиною у будинку її батьків. Дочка, Людмило, жила зі мною. Вона вийшла заміж, але в них із чоловіком якось не зрослося, і за два роки вона повернулася додому.

Людмила насилу влаштувалася на роботу, але на жодній роботі не затримувалася більше трьох місяців. Я твердо вирішила не підтримувати її матеріально. Я сказала їй, щоб вона оплачувала нашу спільну квартиру з моєї пенсії і сама заробляла собі на життя.

Коли Людмила поскаржилася моїй сестрі на відсутність фінансової підтримки, сестра спробувала викрити мене в цьому, посилаючись на те, що вони з чоловіком утримують свою дочку. Я залишалася непохитною, пояснюючи, що приїхала до Італії, щоб заробляти самій та не навантажувати своєю присутністю дітей.

Незважаючи на свій 65-річний вік, я вважала важливим піклуватися про себе і жити на своє задоволення, наскільки це можливо. Мої дорослі діти були здатні самі заробляти собі на життя. Тут, в Італії, я час від часу балую себе вечерею та новим одягом. Я не хочу почуватися ви нною за те, що купила собі склянку улюбленої кави.

Сестра попереджала мене, що моє ставлення до життя може залишити мене на самоті на сутінках, але я не бо юся цього. Я маю зосередитися на сьогоденні, працювати і забезпечувати себе. Мої діти засмучені, вважають, що я маю надсилати їм гроші. Однак я залишаюся при своїй думці – я їм нічого не винна. Вони вже повинні були навчитися самі себе забезпечувати .

КІНЕЦЬ.