Мені 45 років, сестрі 55 роки. Обидві одружені, є діти. Дружби між нами немає (в неї свої інтереси, подруги, захоплення). Але краще підтримувати нейтральні відносини, ніж сваритися, тому спілкуємося рідко, але щирості та розуміння немає.

Я і моя сім’я більше трьох років живемо у моєї мами, тому що вік і здоров’я не дозволяє їй бути однією. У квартирі мама не хоче жити, бо все життя прожила у хаті.

І сад, город приносить її радість, навіть якщо вона просто квітки поллє. Сестра ж спілкування звела до мінімуму, дзвонить раз на 2-3 тижні, не цікавиться здоров’ям та життям нашої мами.

Іноді просто грубіянить їй, бо «вона присвятила себе сім’ї, онукам, а не співала у хорі, не ходила до гуртків». Сестра багато чого досягла в житті, на роботі.

Живе в достатку, але якщо рідко приїжджає до мами, навіть не привезе їй пачку печива. А якщо, що й купить, було один раз, то візьме з неї гроші (потім дізнаюся від мами).

І ще неприємний момент у тому, що що вона прописана в будинку мами, разом із сином. Але мешкає в іншій квартирі. Налаштована вона якось вороже.

Цієї теми ніхто не торкається. Я мовчу, бо буде скандал. Сьогодні я дізналася, що вона була у столиці, відвідала театр, погуляла містом, у подруг у гостях, завжди зайнята.

А до рідної людини немає часу та бажання зателефонувати та прийти. Я сама їй зателефонувала і різко сказала, що так не ставляться до батьків і треба хоча б інколи відвідувати.

На що почула командирський тон, що їй від мене треба, і що я її дуже ображаю, вона не розуміє, що я їй говорю, її ставлення до мами — це її думка і не треба нав’язувати чужу.

Ти це ти, а я це я. Вже й не знаю, чи правильно я вчинила, хоч думаю, що правильно. Якщо їй потрібна хата, то чому не допомагає?

КІНЕЦЬ.