Для мене все життя моя сім’я і мої рідні були на першому місці, це найголовніше для мене в житті.

Я щиро люблю своїх рідних, усе готова зробити заради них, гарно відношуся до сім’ї свого сина Олега, але не розумію, чому вони мене зовсім не сприймають.

Моя невістка Оксана просто вижила мене з їх квартири, а все тому, що я вчила її як правильно вести господарство, хоча нічого поганого на меті я не мала.

Почну по порядку, щоб ви краще зрозуміли мене.

Справа в тому, що трохи більше року тому мені запропонували вигідну ціну за мою квартиру.

У мене були досить таки заможні сусіди, і вони вирішили викупити мої квадратні метри, щоб зробити одну велику та простору квартиру для себе та дітей.

Звісно, в країні зараз така важка ситуація, особливо, ніхто нічого не купує і не продає, часи не ті. А тут сусіди щось там надумали собі і мені дуже вигідну ціну за мою квартиру запропонували, на великий подив для мене.

Я трохи подумала і погодилася на їх пропозицію, адже розуміла, що таких грошей я можу просто не отримати ні від кого за своє житло.

Тим більше що пропонували вони мені це довгий період часу, ще й підвищували суму періодично, видно було, що ця квартира моїм сусідам дуже потрібна.

Замість своєї однокімнатної квартири зі стареньким ремонтом, я могла на ці гроші купити непогану двокімнатну квартиру в непоганому районі нашого міста.

Крім того у мене є дача з усіма умовами, а у моїх дітей трикімнатна квартира.

Цілком можемо тимчасово пожити разом, поки я підшукаю собі нове житло.

Але я потім ще трішки подумала, і вирішила для себе, що на пару років покладу гроші на депозитний рахунок у банк, щоб потім на прибуток хороший ремонт в новій квартирі собі зробити.

Про це можна було лише мріяти, я сама була щаслива від того, що все так добре складалося.

Діти мої відразу теж на це погодилися, і запропонували мені пожити у них, мовляв не потрібно зайвий раз витрачатися.

Перший час я прожила на дачі, так як це все припадало на початок весни.

Там я займалася своїми квітниками і дихала свіжим повітрям.

Згодом я таки переїхала жити до своїх дітей. Перший час у нас все було добре.

Але днями син попросив мене переїхати на дачу, сказав, що я їм заважаю жити.

А все через те, що я вчила його дружину бути хорошою господинею в себе вдома. А вона замість подяки наскаржилась на мене своєму чоловікові, моєму єдиному синові.

Коли я просто приходила в гості до своїх дітей, багатьох речей не помічала, все здавалося добре у них.

Але коли ми почали жити разом, все так почало виставлятися на очі.

Ось зайдеш на кухню, зовні ніби все чисто. Але ж невістка працює, син теж, і я вирішила, що можу їм допомогти, адже я мала більше вільного часу, тому завжди хотіла щось корисне зробити.

Тому готування їжі та прибирання на кухні та в ванній кімнаті я взяла на себе, думала, що так лише краще буде для всіх.

Але як почала готувати, стільки «сюрпризів» знайшла, що й годі казати.

Зовні дверцята кухонних меблів чисті, а всередині на дверцятах патьоки темні.

Коли беру пляшку з олією, вона прилипала до полиці, наче там постійно стояла, все жирне і липке.

Я, звісно, взялася все перемивати та вичищати.

Ну і промовчати теж не могла. Підказала дружині сина, що якщо обернути пляшку серветкою, краплі олії не будуть стікатися до дна. І пляшка не буде залишати слід, на кухні від неї все буде чистим.

Таких моментів було багато, але я не робила з цього щось поганого, просто щиро радила, хотіла, як найкраще.

Зауваження озвучувала невістці тільки наодинці.

А ще син мав звичку залишати свої шкарпетки в кожній кімнаті. Ось де зніме, там і кине.

Зробити синові зауваження, це вже святе – я його виховувала, тому спокійно, без зайвих думок, могла йому щось підказати.

Потім побачила, як невістка миє каструлі: всередині з миючим засобом, а зовні тільки водою сполосне. І на дні кожної каструлі вже такий наліт був, що навіть коли вона, ніби чиста й помита, то руки липнуть до неї. Куди ж годиться таке?

Я ж не з шкідливості все це робила, а навпаки, а щоб їм лише легше було.

Адже я більше ніж вони років прожила, і знаю як краще щось робити. Я ж тільки добра їм бажаю, ну на що тут ображатися.

При цьому я не нав’язую своєї думки, не кажу, що так повинно бути.

Я просто говорю, що так було б краще або простіше.

І на внука вони іноді так сваряться, а я прошу так не робити, завжди стараюся до нього говорити з любов’ю та теплом.

Нехай з дитинства дитині вчаться приносити лише радість, можна все і спокійно пояснити.

Загалом, тепер я знову змушена жити одна на дачі, хоча нічого поганого ні синові, ні невістці не бажала.

Як так можна було вчинити зі мною? Ми ж одна сім’я! Я до невістки з усією душею, хотіла з неї гарну господиню зробити. А вона що? Намовила чоловіка і виставила мене на двері.

Я навіть не знаю, чи вийде помиритися з дітьми.

Мені сумно без них, а вони  навіть не телефонують мені після того. Не цікавляться, як я тут одна.

Як мені далі бути? Вибачатися? Чи просто купити квартиру і навчитися далі жити без них? Можливо, колись і вони згадають про мене? От як краще вчинити?

КІНЕЦЬ.