Зі своєю подругою Світланою я знайома вже чимало років.

Жили ми тоді сім’ями в селі, в якому пройшло все наше дитинство і юність, а коли закінчили школу, вона поїхала навчатися в місто.

Познайомилася Світлана там з Дмитром, який жив з мамою і працював в якомусь ресторані.

Вся справа була в середині 90-х.

Зустрілися вони десь рік, а потім вирішили відразу одружитися.

Свекруха відразу сказала моїй подрузі:

– Ти, Світлано, запам’ятай, я тебе прописувати в своєму домі не буду, можеш навіть не розраховувати на це, я такого собі не планувала зовсім. І весілля справляти не треба, я не вважаю, що це потрібно. Навіщо зайві витрати у родині?

Але наречений і наречена зважилися все ж на весілля, хоча розуміли, що важко буде справитися з цим.

Грошей вони трохи самі назбирали, трохи позичили у друзів, та й батьки Світлани допомогли, чим могли, хоча люди вони не багаті.

Я була запрошена в якості свідка на весілля, тому з батьками нареченої приїхала на весілля.

Жили ми тоді у родичів тата Світлани.

Туди ж була запрошена і майбутня свекруха для знайомства.

За словами самої Світлани я вже знала, що свекруха у неї жінка зовсім непривітна, дріб’язкова.

Мати Дмитра завжди вважала себе вище за інших, такий характер якийсь.

Колись працювала я головним бухгалтером, зараз на пенсії, мала велику квартиру. Але звикла завжди командувати людьми, і ця звичка залишилася з нею.

А у Світлани батьки дуже прості люди і живуть все життя в селі, але вони добрі, звичайні собі люди.

Під час знайомства свекруха сиділа на стільці, як королева на троні, з якоюсь зверхністю дивлячись на всю рідню Світлани.

Коли мова зайшла про наречену і нареченого, як познайомилися, чи давно дружать, то свекруха сказала:

– Ех, свахо, вашій доньці ну дуже з моїм сином пощастило, ви навіть не уявляєте собі як. Он який він у мене красень. А Світлана ваша теж дівчина, звичайно, хороша, але з бідної сім’ї, самі все розумієте.

Батько Світлани вже трохи хильнув та мав гарний настрій, і поклав руку на плече доньчиної свекрухи та впевнено промовив:

– Не хвилюйся, свахо, ми ще подивимося, кому з молодих дуже пощастило. Життя все покаже, адже в житті не все так просто, як здається на перший погляд.

Весілля справили, правда не обійшлося без розмов серед родичів нареченого, що наречена з села, бідова зовсім дівчина, виходить заміж, швидше за все, за прописку.

Світлану свекруха все ж прописала, але через пів року сказала молодій сім’ї, щоб квартиру собі шукали.

Батьки Світлани відразу продали свою дачу та допомогли молодим купити маленьку квартиру.

Свекруха ж залишилася в трикімнатній квартирі одна.

У подружжя з’явився синочок, потім другого доля послала.

Влаштувалася на роботу, стала добре заробляти, і в будинку робота кипіла, адже жінка, звикла до сільської роботи, встигала все: і наварено і прибрано скрізь.

Часи 90-х пройшли, робота в ресторані вже приносила чоловікові мізерну зарплату, престижною не вважалася.

Освіти, крім школи і незакінченого технікуму у Дмитра не було, професії теж, тому з пів року чоловік просто пролежав на дивані.

Час від часу влаштовувався кудись охоронцем або сторожем, але зарплата маленька, себе б лише прогодувати, що вже казати про сім’ю.

Але у наші часи щоб знайти хорошу роботу, треба вчитися, а чоловік не хотів, він не звик до великої відповідальності зовсім, завжди мама йому допомагала, радила, підтримувала скрізь.

Не захотів він вчитися навіть в автошколі, коли Оксана купила машину.

Тому дружина сама і дітей в школу відвозила, і чоловіка на роботу, якщо робота була, і свекруху в поліклініку.

Світлана дуже багато працювала, заробляла гарно, за її рахунок поліпшили і житлові умови.

Свекруха вже не говорить вголос перед рідними і друзями, що невістці пощастило, хоча і не перестає хвалити лише свого сина, який він гарний, хороший та добрий.

Але з усіма своїми потребами звертається лише до своєї невістки, а не до доньки чи сина, а допомогу приймає, наче ще сама послугу невістці робить. Мовляв аж я сама до тебе звернулася.

Але вже все родичам свекруха більше не каже, що невістці з сином її пощастило.

Вона вже добре знає, що має добру невістку, але ніколи цього не визнає. У її душі вдячності немає зовсім.

Ну от чому вона така? Світлана так добре ставиться до неї, жодного разу слова поганого не сказала.

Невже це тому лише, що вона з бідної сільської родини?

КІНЕЦЬ.