Близько півроку тому я познайомилася з хлопцем. Нам по двадцять років ми зацікавлені один одним, із задоволенням проводимо час разом. Хоча мене відразу мала збентежити його жадібність, але я не надала цьому значення.

Все почалося з першого побачення. Ми прогулялися парком і вирішили сходити до кав’ярні. Це не була якась велика вечеря з кількох страв, просто випили по чашці кави. Настав час платити.

Я в таких питаннях максимально заповзятлива. Не феміністка, але вважаю, що дівчина повинна запропонувати розділити рахунок. Ну а хлопець обов’язково має відмовитись від цього! Хоча б спочатку, поки йде горезвісний цукерково-букетний період, нехай проявить себе.

І ось я питаю, скільки я йому винна за каву, на що слідує відповідь:

– Та ні, що ти, я оплачу… А ти мені можеш потім на карту перевести, – видає він.

Ми з офіціантом переглянулись. На наших обличчях читалося неприховане здивування. Йому не соромно таке казати? Адже він міг мати гарний вигляд і пригостити дівчину кавою. Ціна питання – сто гривень!

Цей інцидент зіпсував враження про нього, але ми продовжили спілкуватися. Мені справді було з ним цікаво, у нас знайшлося величезне загальних тем. А та ситуація з кавою якось забулася і зам’ялася.

Наші стосунки вийшли на новий рівень. Ми почали їздити у спільні поїздки, він почав дарувати подарунки. Іноді платив за мене, іноді ми ділили витрати. В принципі мене це влаштовувало.

Але якось сталася ситуація, яка прямо вибила мене з колії. Ми домовилися разом провести вихідні у його квартирі. А в п’ятницю поїхали до супермаркету, щоби закупитись продуктами.

Здебільшого він кидав у кошик те, що зазвичай купує. Але я теж доповнювала його тим, що люблю. Не для того, щоб з’їсти поодинці, а щоб приготувати і повечеряти разом. Мій хлопець сплатив покупки, і ми поїхали до нього.

І ось коли я розбирала продукти, розкладаючи їх на свої місця, він прийшов на кухню з чеком у руках. Я, до речі, ніколи не забираю їх із магазину. А він завбачливо захопив.

– Ір, я порахував усі покупки, з тебе тисяча, – заявив він.

“Що це означає?” – щиро не зрозуміла я. Він пояснив, що ми ж купували продукти окремо. Ось він і вирахував із чека, скільки з мене належить за ті позиції, які накидала в загальний кошик я.

Я була просто в шоці! Це ж якась парадоксальна жадібність! І з цією людиною я провела кілька місяців?

Я висловила йому все, що думаю. Але він не розумів, що саме я хочу від нього. Сказав, що завжди так поводився в будь-яких відносинах, хіба в цьому є щось погане? Я відповіла, що вже нічого не розумію. Він дарує мені подарунки, іноді платить за мене. То чому зараз він просидів пів години з калькулятором, щоб розібратися, скільки я йому винна?

«Коли хочу – плачу за тебе, не хочу – не плачу. Що тут нелогічного? Ти ж доросла дівчинка, можеш утримувати себе сама», – суворо відповів він. Це зовсім не вкладалося в мої поняття про стосунки між чоловіком та жінкою, тому я зібрала свої речі та поїхала додому.

За кілька днів пролунав дзвінок. «Я не наполягаю, але можеш повернути усі мої подарунки? Я дарував їх своїй дівчині, а зараз ми один одному ніхто, тому вони тобі, мабуть, не потрібні», – не соромлячись запропонував він.

Я відповіла, що все, що можу повернути, обов’язково вручу йому. Щоправда, викинуті квіти та з’їдені тортики вже не повернеш. Наступного дня я кур’єром відправила все, що хоч якось було пов’язане з його участю у моєму житті.

Ну і на майбутнє я намагаюся звертати увагу на всі дрібниці, які здаються мені підозрілими на першому побаченні.

КІНЕЦЬ.