На днях сестра мені подзвонила. Вона сказала, що в батьків телевізор поламався, потрібно новий купити, адже вони на пенсії і грошей немає. Тато з мамою хочуть телевізор з великим екраном, нову якісну плазму. Сестра моя сама дитину виховує і я чудово зрозумів, що це камінь у мій город

Я, правду кажучи, ніколи й подумати не міг, що розмір моєї заробітної плати так вплине на стосунки з моїми рідними і близькими людьми, важко було уявити, що це має таке велике значення.

Тепер в моєму житті настав період суцільного непорозуміння.

Мене тепер не розуміє мати, сестра і навіть моя дружина. Ніколи не думав, що збільшення заробітної плати так змінить моє життя, але це дійсно так.

Вся справа в тому, що колись я працював простим менеджером в поліграфії і був щасливою людиною, як то не дивно.

Я отримував невелику оплату і всі були задоволені.

Мої батько та мати вже пенсіонери і живуть на одну пенсію.

Я допомагав, як міг, але з моїми доходами це було зробити складно.

Сестра моя одна виховує сина, вона в розлучена зі своїм чоловіком.

Ми з дружиною ще не мали дітей, адже ще тоді жили на орендованій квартирі і збирали на своє житло.

Через 3 роки моєї старанної роботи мене підвищили до заступника головного редактора, чому я дуже зрадів, бо це дійсно велике досягнення.

Я паралельно здобував освіту в інституті за спеціальністю: “Видавництво та поліграфія”.

Моє таке неочікуване для мене підвищення відбилося на моїй зарплаті і, доречі, дуже суттєво. чого я навіть і очікувати не міг.

Ми згодом, дякуючи цьому, змогли з дружиною взяти кредит на квартиру в новобудові.

Коли я і моя кохана переїхали в нове житло, вирішили, що пора задуматися і про дітей.

Через пів року ми вже чекали на появу нашого первістка.

А моя сім’я моє просування по кар’єрних сходах трактувала, як не дивно, по-своєму.

Першим дзвіночком стало невдоволення моєї власної мами. Вона нагадала мені, що я старший брат і міг би допомогти своїй рідній сестрі, бо їй дуже важко живеться, їй теж гроші потрібні.

Вона ж мати-одиначка, їй важко виховувати сина одній без батька.

Я, звісно, погодився з її доводами і почав допомагати своїй сестрі як міг.

До слова, це було не так просто, незважаючи на хорошу зарплату, велика її частина йшла на погашення кредиту, а інша на підготовку до появи нашої дитини.

Виявляється, що речі, для дітей коштують не малих грошей.

Чого тільки варта хороша коляска, якісне автокрісло, шезлонг, ліжечко та найнеобхідніший одяг. Перераховувати можна до нескінченності. А, та й памперси! Але я намагався всюди встигати, адже трохи таки мав можливість допомогти, та й рідні мене про це попросили.

Коли дружина вийшла в декрет і перестала працювати, перший час ми не помітили проблем.

Але потім зателефонувала моя рідна сестра. Вона скаржилася, що нашим батькам дуже важко. У них зламався телевізор, і вони хотіли б купити новий, але не старої моделі, а великий екран, гарну якісну плазму.

Але з їх доходами це неможливо, зараз часи складні, ціни високі, а грошей в них таких немає і не назбирають вони їх ніколи. І знову хитро кинутий камінь у мій город, ніби випадково все це сказано.

Як люблячий та турботливий син, я купив батькам телевізор.

Тільки їм, чомусь захотілося найбільший, який тільки був у магазині. Я ж не міг сказати, що не потягну його. В їхніх очах я заступник головного редактора, а значить мало не мільйонер.

Дружина, з часом, також почала висловлювати своє невдоволення. Вона зрозуміла, що мої найближчі родичі почали тягнути з мене гроші, для них це входить в звичку, та й подяки не видно за це.

Тепер до мене дзвонили з будь-якого приводу: заміна каналізації, потік кран, у племінника екскурсія і так далі. Коли народився малюк, стало складніше.

Гроші спливали крізь пальці як пісок. Родичі продовжували бачити в мені якогось волонтера, а дружина сердилась, у нас часто через це були суцільні непорозуміння з нею.

Адже, взятий нами кредит, ніхто не відміняв

І ось я в розгубленості. Я ж не можу поділитися на декілька частин, для всіх мене не вистачає. З одного боку дружина і син, з іншого сестра і батьки, яким дійсно живеться важко, але вони не соромляться просити в мене гроші постійно.

І ще й наш чималий кредит, який я тягнутиму ще багато років один. Як пояснити всім, що їх багато, а я один. Потрібно поговорити з родичами, але мені не по собі від цієї думки. Як бути?

Продовжувати терпіти або пояснити сім’ї як йдуть справи?

Мені неприємно, що вони мене вважають за гаманець, адже справи у мене не такі вже казкові, як вони собі уявляють.

Ну як тут правильно мені зробити?

КІНЕЦЬ.