Життя прожити, не поле перейти – так кажуть в нас в народі.

Життя минає, і кожен з нас зустрічається з різними ситуаціями в ньому, різними труднощами та непростими випробуваннями, які не всім вдається пройти.

А буває, погодьтеся, ситуація однакова або майже однакова, але вирішуємо ми їх кожен по-різному.

Адже ми всі такі різні.

Головне, на мій погляд, зробити вірний вибір, щоб потім не шкодувати про втрачене.

Життя прожити потрібно гідно, щоб бути щасливим щодня та щомиті, і робити щасливими людей навколо нас, адже це не менш важливо.

Якось я їхала до своїх рідних в село, давно в них не була.

У потязі вже немолода жінка, яку я бачила вперше, розповіла непросту історію свого життя, яка залишилася в моїй душі надовго.

З чоловіком своїм вона вже давно розлучилося, сімейне життя не склалося в них.

Одна виховувала двох синів. Важко було, бо часи тоді були складні, а жінка заробляла не так вже й багато, але трималася гарно, бо розуміла, що надії більше ні на кого немає, вона сама мусить свою сім’ю добре забезпечити.

І коли старший син Віри, так звали цю жінку, вирішив одружитися, вона категорично не підтримала його вибір.

Майбутня невістка була старшою за її сина на 5 років, та ще й з дитиною, як виявилося згодом.

Це і привело мою співрозмовницю в обурення, бо вона не такої долі чекала для свого рідного сина, зрозуміло.

Обраницю сина Віра навіть і бачити не хотіла, така ображена була і на нього, і на неї.

Настрій її був категоричний та негативний.

Невістка старша за її сина, та ще й з дитиною, така жінка не пара її синові.

Так вирішила мама за дорослого сина.

Але молоді люди, не дивлячись ні на що, таки розписалися, розписалися таємно від матері, без усяких святкувань, адже їм теж було прикро, що мати так категорично налаштована проти нареченої.

Віра, вперше прийшла в сім’ю сина тільки тоді, коли народився онук. Це ж її рідна дитина, а сина невістки вона просто не помічала.

– Я ж нічого йому поганого не робила, він для мене просто не існував і все, бо він не мій – чужий. Це ж не мій рідний онук. У нього є своя бабуся, нехай вона їм і займається, – розповідала мені задумана Віза із сумом в очах.

Стільки злості, обурення, негативу було скинуто на молоду сім’ю.

Як же важко було синові цієї жінки розриватися між матір’ю і дружиною.

Відносини з матір’ю були непрості у них обох, але вони не були проти і не перечили, коли вона приходила до них.

І в один з днів біда прийшла в цю сім’ю, старшого сина не стало, на жаль.

Жінка розповідає зі сльозами на очах. Шкода улюбленого сина, шкода себе. Звичайно, невістка з нею стосунки підтримувати не стала, сказала, що бачити її не хоче і що терпіла її тільки заради сина її, свого чоловіка.

І думаєте, моя попутниця зробила якісь висновки? Проаналізувала своє життя, виявила свої помилки?

Ні. На превеликий жаль цього не сталося, вона так і нічого не зрозуміла, навіть біда її не навчила.

Віра сказала молодшому синові, щоб він і не думав одружитися з жінкою з дитиною. Чужих дітей їй не треба. Ось і всі висновки, які вона зробила.

Мені не вдалося з нею продовжити розмову, наближалася моя зупинка, і я вийшла з поїзда.

А зовсім недавно я зустріла іншу знайому, яка розповіла про те, що її син одружився на жінці старшою за нього, і вона вже мала дитину також.

Знайома моя була радісною, вона розповідала мені, що їй дуже подобається невістка, хороша людина, добра така до неї, привітна, старається в усьому і про сина її добре дбає.

Розповідала, як вона познайомилася з сином тоді ще майбутньої невістки. Купила шоколадку, підійшла до хлопчика і каже:

– Давай знайомитися, я твоя бабуся.

У родині сина прекрасні відносини і бабуся просто щаслива.

Дві зовсім різні життєві історії. Мудрі люди кажуть: «Немає проблем, є наше ставлення до них».

І своє щастя ми будуємо самі. Якщо щасливі ми, то й щасливі люди навколо нас.

Я іноді хотіла б зустріти ту Віру, щоб розповісти історію моєї знайомої, щоб вона знала, що помилилася, що можна було зробити так і тоді всі б в родині були щасливими. А так вона одна зробила нещасливими багатьох.

Але хіба вона мене зрозуміла б?

КІНЕЦЬ.