Зазвичай кажуть, що помста солодка і мстити треба лише на холодну голову. У принципі, я розумію значення цих слів і все життя була з ними згодна. Але насправді… Виявилося, що я зовсім немстива людина. Що навіть дивно з огляду на те, в якому світі ми живемо.

Субота, сонячний день, обід. Я гуляю по нашому садочку, милуюсь красою і вдихаю чисте повітря. Аж раптом помічаю, що мені махає рукою якась незнайома жінка в сонцезахисних окулярах.

Підходжу ближче і впізнаю в ній Марину, свою золовку. Дуже дивна зустріч, оскільки ми не спілкуємося вже близько 8–9 років. Що їй тут потрібно?

Поки я йду відчиняти ворота, починаю згадувати причину нашого конфлікту і привід, через який у нас з нею сформувалися такі прохолодні стосунки. Що це було? Ах так, полуниця!

Багато років тому, коли ми з Василем ще тільки-но одружилися, я була дуже заляканою молодою дівчиною. Сама я з невеликого містечка, скоріше навіть із села. А ось мій чоловік та вся його родина — міські.

Я завжди цінувала в людях простоту та відкритість, адже такою мене виховали батьки. Але Василь попереджав мене, що так у житті далеко не проб’єшся, адже завжди треба бути напоготові та вміти постояти за себе.

Я розуміла, про що він говорить, але не сприймала його слова всерйоз. Ну дійсно, навіщо ускладнювати життя зайвими підозрами всіх і кожного? Ми ж не у шпигунському романі живемо. Краще залишатися собою і не розпорошуватися на всяку нісенітницю.

У той період ми жили в квартирі чоловіка і зовсім недавно купили дачну ділянку. Він перебував поруч із ділянкою родичів Васі. Так, біля землі тієї самої Марини.

У дачному житті я, звичайно ж, розбиралася набагато краще за Василя. А він був цілком згоден із будь-якими моїми побажаннями. Нам подобалося проводити час разом, тим більше, що я не змушувала його працювати по-справжньому. Шашлики, свіже повітря та облагородження території, якщо є час. Хіба це може комусь не сподобатися?

Якось у мене виникла ідея зробити відразу дві корисні справи. Познайомитися ближче зі своєю золовкою і попросити в неї вусів полуниці для розсади. Я бачила, що в них цього добра було навалом, тож тема для початку розмови, вважай, сама виросла із землі.

Зготувала пирогів і вирушила до сусідів. Проте, виявилося, що Марина має свої погляди на добросусідські відносини. Поділитися вусами полуниці вона не захотіла, бо, за її словами, вже пообіцяла їх іншій своїй сусідці. Але розмовляла вона зі мною з такою гордістю в очах, що я відчула себе не те що бідним родичем, а навіть якоюсь прислугою у панів.

Пироги я залишила у них на столику, навіть забула про те, щоб забрати назад велику гарну тарілку. Мені було настільки незручно, що я одразу побігла до себе і взялася за ділянку. Прибрала сміття, принесла води. На розпитування чоловіка, що сталося, нічого не відповідала. Мені тоді здавалося, що я зробила щось ганебне.

Але наступного дня червоніти вже довелося по-справжньому. Золовка покликала нас на шашлики. І ввечері того ж дня, при моєму чоловікові, свекрусі та свекрі та якихось своїх знайомих, Марина смачно пройшлася по мені та моїй незручній вчорашній поведінці.

Згадала вона і про сируваті пиріжки, і про забуту тарілку, яку вона там мені й віддала. Не знаю, це був такий своєрідний підкол для своїх чи вона справді висміювала мене через особисту неприязнь.

Але після того вечора я відмовилася з нею спілкуватись, і чоловік мене повністю підтримав. Через кілька років ми продали квартиру, дачу та переїхали жити за місто. Там я досі почуваюся комфортно та спокійно. Тим більше, що наші діти повністю мене підтримують.

Але повернемося до Марини. Виявилося, що через стільки років вона прийшла до нас не просто так. Натягнута усмішка і купа нових зморшок, які видно навіть крізь окуляри, не приховую, гріли моє серце.

Але її візит був проханням про допомогу. Після розлучення вона не змогла знайти гідного чоловіка, а стосунки з роботою не складалися. Гроші закінчувалися, а допомогти не було кому.

Тож тепер, переступаючи через свою гординю, вона прийшла до свого брата. Вася, після тієї історії з полуницею, сам був на неї ображений. Але прийняв сестру і, звичайно ж, у моїй присутності вислухав її історію від початку до кінця. В результаті пообіцяв допомогти, попросив лише кілька днів, щоб вирішити усі питання з банком.

Відразу після відходу сестри чоловік підійшов до мене і сказав, що, незважаючи на їхні родинні зв’язки, не дасть сестрі жодної копійки, якщо я буду проти. І він був максимально серйозний при цьому, я його за стільки років вже знаю.

Минуло стільки часу, а той випадок, де мене публічно висміяли, все ще свіжий у моїй пам’яті. Але тепер, коли Марина повністю залежить від мене, я більше схиляюся до мирного вирішення ситуації. У цьому віці Марина вже нічого не виправить. Чи варто ускладнювати її і без того нещасне життя?

Завтра ввечері я маю намір поговоритиити з чоловіком. Але повністю у своєму рішенні я досі не впевнена. А може, потім вона приходитиме знову і знову, адже заробляти сама вона досі не навчилася? Чи не краще розрубати цей зв’язок зараз, щоби потім до нього не повертатися? Я навіть не знаю. Можливо, тут мені щось порадять. Я буду дуже вдячна.

Мене звуть Сергій. Мені 26 років, 4 роки тому закінчив ВНЗ, працюю за фахом, на здоров’я не скаржуся, але є проблемка.    Вірніше, проблемою її вважають мої друзі, я так

Живемо з молодим чоловіком рік, він старший за мене на 6 років. До нього я десять років жила сама, так склалося. Познайомилися, як це зараз звично, у соціальних мережах. Спілкувалися,

Історія сталася 4 роки тому. Гуляли на дачі, їли шашлики, запивали міцними напоями. Повеселилися добре. Та так добре, що на наступний день мені було зовсім не до сміху. Я так