Десь близько пів року тому я дізналася, що моя подруга живе в селі біля мами, живе вона бідно, грошей немає. Мама сама забезпечує їх двох. Шкода мені стало Валентину, крартира у мене двокімнатна і я вирішила її до себе покликати, щоб вона у місті влаштувала своє життя. Але все склалося дуже цікаво
Не так давно мій рідний батько отримав квартиру в іншому місті, і я вирішила туди переїхати жити.
Було незвично жити в чужому, незнайомому мені місті, де немає ні друзів, ні родичів, ні знайомих взагалі нікого.
Тому коли я дізналася про те, що подруга хоче виїхати зі свого села, запропонувала їй в цьому допомогти і покликала жити до себе, щоб вона теж добре своє життя влаштувала, бо шкода, що без копійки в тому селі сидить і живе на мамину гроші.
Квартира, звісно, досить велика – дві просторі кімнати, тому з розміщенням ще однієї людини не повинно було виникнути ніяких проблем.
Перед переїздом моєї подруги Валентини я вивчила вакансії і домовилася в одному місці про співбесіду.
Грошей у неї з собою було небагато, це зрозуміло, трохи лише мати дала, тому перший місяць я запропонувала пожити безкоштовно у мене, і навіть купила для неї диван.
Весь цей час я сама купувала продукти, хоча сама людина небагата, економила на всьому. Але, що мені людині супу шкода, чи каші якоїсь? Ми з Валентиною не шикували, але й мали що їсти і дах над головою був.
Коли прийшов час влаштовуватися на роботу, їй не сподобалося те місце, яке я для неї знайшла – не дивлячись на офіційну, високу зарплату, вона не захотіла працювати в мережі громадського харчування, і взялася за самостійний пошук вакансій, бо я не розумію її потреб, як переконувала мене вона.
Валентина стала їздити по співбесідах сама, витрачаючи багато часу і грошей на проїзд.
Її гроші швидко закінчилися і мені довелося їй позичати свої заощадження.
Приблизно через три тижні пошуку, Валентина, несподівано для мене, влаштувалася на роботу в салон краси адміністратором.
Зарплата там досить таки невелика, зате її можна отримувати щодня.
Графік там дуже лояльний – 2 дні через 2 і змінниця сказала, що готова змінюватися, якщо це знадобиться, вона не має сім’ї, самотня, тому зовсім нічим не обтяжена.
Я тоді за свою подругу щиро пораділа, адже очікувала, що у вільний час Валентина буде підробляти або шукати більш високооплачувану роботу, але не тут-то було.
Я працюю 6 днів на тиждень, а вона 3 або 4, з плаваючими вихідними.
Як не прийду я з роботи додому – вона дивиться телевізор або сидить в інтернеті, чи з телефоном в руках.
На кухні в цей момент може стояти гора її немитого посуду.
Я якось з нею на цю тему говорила, що мовляв, варто було б і щось вдома робити, та нашої розмови вистачило зовсім не надовго.
Борг вона повернула, платить за житло невелику суму і схоже, що її все влаштовує, їй так нормально живеться, гроші собі відкладає.
Валентина задовольняється маленькою зарплатою, економить на харчуванні, щоб придбати одяг, і часто просить пригоститися тим, що приготувала я.
Всю побутову хімію, навіть засіб для миття посуду купую я сама, вона навіть і не думає цього робити, типу моя квартира – мої турботи.
Живе у мене Валентина вже 7 місяців і жодного разу за цей час не купила в будинок нічого істотного, крім основних та дешевих харчів для себе.
Як заїхала в майже порожню кімнату, так все у неї і залишилося. Облаштування квартири виявилося повністю на мені.
Зараз у мене з’явився хлопець, людина дуже хороша, і я хотіла б жити з ним, але через таку сусідку покликати його до себе не можу, адже зараз я не сама.
Просити подругу з’їхати незручно, адже її зарплата не дозволяє зняти хороше житло.
Але з іншого боку, чекати поки вона щось змінить у своєму житті і стане себе нормально забезпечувати, доведеться довго.
Валентина чудово відчуває моє невдоволення, але вважає, що я втручаюся не в свою справу. Що робити мені – виганяти на вулицю?
Я так не можу вчинити, адже сама її до себе запросила і тепер не зручно сказати, щоб вона просто йшла.
Знаю Валентину багато років, але ніколи не думала, що вона така людина.
І що мені робити тепер?
КІНЕЦЬ.