З Миколою я познайомилася ще молодою, коли навчалася в інституті, я тоді на другому курсі якраз була.

Я щиро закохалася в нього як школярка і незабаром ми з Миколою одружилися.

Чоловік привів мене до себе в квартиру, де жив на той час зі своєю мамою, Катериною Петрівною.

Був у нього ще й брат Роман, який на той час служив в армії.

Квартира була досить таки велика, трикімнатна, місця мало вистачити для всіх, ми з Миколою оселились в одній з них.

Свекруха зустріла мене м’яко кажучи не дуже добре.

Невістка на її території, в плани Катерини Петрівни зовсім не входила.

Та й взагалі, у неї була на душі інша дівчина на роль невістки, хоч і не дуже гарна, зате зі своїм будинком та гарним приданим.

А тут на тобі, привів синок до себе додому звичайну сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи.

Миколу батьки не дуже любили і виховувала його бабуся, а батька він свого рідного не знав взагалі. Але все ж після армії, довелося свекрусі, сина поселити у себе.

Так сталося, що залишив її наречений, як тільки дізнався, що вона чекала дитину, не готовий ще був до сімейного життя, а була Катерина Петрівна грамотною та симпатичною.

Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі.

Але участі в його житті мати вже не приймала.

Незабаром вона знову вийшла заміж і з’явився в неї ще один син Роман, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчиму це не сподобалось, він влаштував вдома через це справжню суперечку, і більше у матері Микола мій не був.

Дитячу образу підігрівав з дитинства Роман, його теж на час, влітку, привозили в село.

Він постійно хвалився подарунками від батьків, про які мій чоловік міг тільки мріяти на той час.

Бідний брат Микола, позбавлений батьківської любові, жив в старій хаті, в холоді та голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну жменю цукерок, але зате любов’ю бабуся його не обділяла.

Без батьківської підтримки Микола не зміг здобути освіту – відразу пішов працювати після школи, потім в армію.

Навчався вже пізніше, заочно.

А от свого молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки й гроші.

Мої роки проведені зі свекрухою під одним дахом, були дуже важкими, навіть згадувати про це не дуже хочеться сьогодні.

Моєю мрією, було якомога швидше від неї переїхати і байдуже куди.

Катерина Петрівна, чекаючи повернення Романа свого з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири, все спрямовано робила для цього.

Мій чоловік мене в образу не давав, але свекруха в його присутності до мене взагалі й не розмовляла, наче не помічала мене, або такий вигляд робила.

А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, нехорошим для мене.

Коли приїхала моя мама нас провідати, то свекруха не пустила її на поріг, мама була змушена ночувати у нашої сусідки, дай їй Бог здоров’я.

Ця сусідка знала мою свекруху дуже добре, тому розуміла сама все без слів, як нам живеться з нею.

Я чоловікові не скаржилася – уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, байдуже куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але по далі, адже свекруха була вдома, а це значить знову нові суперечки та непорозуміння.

Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про свій, затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних дорікань.

Де ми з чоловіком та нашими майбутніми дітками жили б в мирі та достатку.

Згодом у мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду.

Життя наше геть погіршилося, коли Роман повернувся з армії і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати нашу сім’ю старшого сина, мені робила зауваження на кожному кроці, постійно ходила слідом за мною.

Користуватися пральною машинкою, свекруха мені зовсім забороняла, адже вона її купила вже давно за свої гроші, ми хотіли купити свою, але ставити її не було де.

Разом з тим, зате до ночі вона голосно дивилася телевізор, який стояв у нашій кімнаті.

Я не висипалась взагалі. Це було просто дуже сумно, а сказати я нічого не могла, адже жила в її домі, за її правилами, де вона господиня, а я не маю права ні на що взагалі.

Після того як у нас з’явився син, ми нарешті переїхали в гуртожиток, кімнату в якому отримав на роботі Микола.

Синові було два тижні. Дрібниця, що  на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі решта, хто жив поряд з нами, мене не ображали, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками.

Свекруха не прийшла ні разу, хоча жила не далеко від нас.

В свою чергу одружився й Роман, на розбитній, як незабаром виявилося, старшій себе років на п’ять, жінці.

Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали у будинку свекрухи, але Микола таки дуже часто бачився з братом, бував у них.

У новоствореній сім’ї тепер траплялося все, нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права і вміла їх застосувати при нагоді, вона не мовчала свекрусі.

Роман ще раз зробив нам добру справа, відібрав чергу на житло.

Коли ми вже ось-ось мали отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина, незаперечна перевага, тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу.

Моя свекруха злякалась нашого повернення.

Знала б тільки вона, що я ні за які гроші, не стала б з нею жити.

Навіть з чоловіком би розлучилась, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б.

Але свекруха цього не знала і вмовила Романа відмовитися від квартири і черга повернулася до нас, однак Роман взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я нарешті з полегшенням перевела подих.

Та згодом життя Романа пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити.

Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама пішла до іншого.

Роману діти виявились теж не потрібні онуки залишилися на руках моєї свекрухи. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю.

Коли Катерина Петрівна вже не могла доглядати за онуками, Романові вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і мати тільки заважала їм.

Якось Роман з’явився у нас на порозі і заявив, що треба нам взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю.

Я відмовилася навіть обговорювати це питання, Микола без захвату, але погодився.

Через якийсь час, Роман віддав свою матір в будинок для людей похилого віку, де вона прожила ще 10 років в не дуже хороших умовах.

Був такий час, коли я дуже шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Микола провідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами.

Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить. Вона лише псуватиме знову нам життя.

Зараз вона і досі там і моя душа, як не дивно, не на місці. Чи маю я забирати її до себе і доглядати на старості років?

КІНЕЦЬ.