Чоловік став відверто зазнаватися. Постійно в розмові почали мелькати такі натяки, що він у нас здобувач, його слово важливіше, він утомлений.

Звичайно, мені це все не подобалося, особливо, якщо враховувати, що заробляти більше за мене він став лише півроку тому, а до цього два роки ми жили тільки на мою зарплату, але в ніс йому я цим фактом не тикала.

Чоловік після школи подався вчитися туди, куди запхала його свекруха – на економічний. Ні бажання, ні схильності до цього чоловік не мав, але мама ж сказала.

Він відучився, пішов працювати до держустанови, як і хотіла мама, знову ж таки. Там же такі перспективи, там-таки пільги і все в “білу”.

Влаштувався чоловік туди, отримував копійки, косячив, бо з цифрами не дружив. Але на такі копійки йти дурнів мало, тож його там і тримали.

Власне, у цей сумний період його життя ми з ним і познайомилися. Стали зустрічатися, з’їхалися, рік я слухала його бубніж і умовляння свекрухи, що ще трохи, ось-ось і він отримає підвищення, гроші гребтиме лопатою.

За рік стало остаточно зрозуміло, що він радше народить, ніж отримає підвищення. Пройшовши через низку скандалів з ним, зі свекрухою, я таки переконала його змінити місце роботи. Але там він не прижився, проте з’ясував, чим йому подобається займатися. Щоправда, на цю професію йому треба було переучуватись. Не у ВУЗі, але курси як мінімум.

Ось два роки він і вивчав нову професію. Брав якісь підробітки, але платили дуже мало і дуже нерегулярно. Нормально отримувати він став півроку тому.

А до цього здобувачем у сім’ї була я. Я і курси сплачувала, і годувала, і за квартиру платила. І жодним словом його жодного разу не дорікнула в тому, що він сидить на моїй шиї.

Зате варто було чоловікові почати більш-менш стабільно заробляти пристойні гроші, як у нього роздулася зарозумілість. Став постійно випинати те, що він більше заробляє.

Типу, по дому він робити нічого не буде, він втомився, адже він здобувач і все в такому дусі. А я начебто і не працюю, раз не заробляю стільки ж, скільки він. Хоча моя зарплата також не три копійки.

Я терпіла місяць, м’яко намагаючись збити з нього корону, що раптово виникла. Але м’яко не виходило, чоловік з кожним днем ​​заносився дедалі більше.

Тут, звичайно, і свекруха посприяла, нашіптуючи йому, який він геніальний. Та сама свекруха, завдяки якій він і животів стільки часу з копійчаною зарплатою. І яка була проти того, щоби він навчався нової професії.

Мій терпець нарешті урвався, я чоловікові і висловила, що йому не варто так поводитися. І непогано йому пам’ятати, що навіть курси за його новою професією оплачувала йому я, як і годувала всі два роки.

На мої слова чоловік образився. Заявив, що думав, ніби ми сім’я, а я його мало не шматком хліба дорікнути посміла. А як я мала реагувати?

Як би це меркантильно зараз не прозвучало, але я занадто багато вклала в його нинішній успіх, щоб він дозволяв собі зі мною так поводитися. Без мене він би не досяг нічого.

Подивимося, чи вистачить йому мізків подумати та вибачитися за свою поведінку. Якщо вистачить, то не все ще втрачено.

КІНЕЦЬ.