Щиро кажучи, мені, звичайно, не не дуже хотілося писати сюди і виставляти своє життя на осуд чужим людям, але зараз мені потрібна хоч якась мудра порада і підтримка, щоб розібратися з ситуацією, яка у мене виникла зараз.

Зараз я сама опинилася в скрутному становищі – не знаю, як бути мені далі.

Я сама за професією педагог. А життєва історія моя така.

У місті, де я здобула свою вищу освіту, було всього два вищі навчальні заклади: мій педінститут і училище.

Можливо, тому половина хлопців з училища і вибирала собі в дружини молодих вчительок, адже різниця у віці зовсім невеличка.

Так все склалося й  у нас з Дмитром.

Познайомилися ми на дискотеці, у нас виникли щирі почуття, згодом ми одружилися.

Почалася у нас гарне сімейне життя.

Пройшли за роки спільного життя все: і проблеми, і радість. Роки дуже швидко минали.

На той час я вже п’ять років працювала в училищі, де непогано себе зарекомендувала.

Керівництво училища, на той час, до мене дуже добре прислухалося, брало до уваги мої поради та пропозиції, адже я старанно працювала і мала багато цікавих ідей і планів.

Тому коли Дмитро залишився без роботи, я попросила директора влаштувати свого чоловіка в нашу школу.

Директор пішов мені назустріч, взяли ми мого чоловіка до себе.

Спочатку, звісно, лише на пів ставки педагогом додаткової освіти, а потім перевели на ставку – викладачем праці.

Мій Дмитро – людина дуже товариська, весела, чуйна та добра.

Діти його дуже полюбили, прислухалися до нього, поважали: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії.

Все було добре у нас на той час.

Але одного разу, перед останнім дзвоником, на уроці у випускному класі почалися якісь незрозумілі жарти.

А потім я все зрозуміла, мій Дмитро зустрічався з одною з дівчат.

Він мені зізнався в усьому сам, сказав, що вона чекає дитину.

Згодом мій чоловік просто пішов з дому, як то кажуть в народі, «з одного зубною щіткою».

Він подав на розлучення сам. З училища звільнився.

А вже до осені вони розписалися.

А потім, зовсім скоро, у них з’явилася маленька донечка.

Люди розповідали мені, що мій Дмитро зайнявся бізнесом, відкрив справу свою.

Він взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував продуктами.

Відтоді я не цікавилася його життям, намагалася забути. Час минав швидко, я весь свій час присвячувала роботі.

А днями Дмитро мені подзвонив. Колишній чоловік розповідав про своє життя.

Дмитро сказав, що живе один. Розлучений зараз.

Пояснював, що його дружина з донькою поїхали в столицю.

Мій колишній чоловік щиро розкаявся за свій вчинок, він визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Сказав, що непросто йому було з молодою дружиною, вони зовсім різні, а він досі щиро кохає мене. Просить про зустрічі.

Дмитро дуже сподівається знову бути разом. Посилається на добрі відносини з сином, який його зрозумів і вже давно пробачив.

Що мені робити, не знаю.

Згадаю молодість, згадаю сміх Дмитра щасливий та безтурботний, згадаю слова його – хочу прийняти назад.

А як забути його зраду, свої роки самотності?

Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте щось, бо якийсь смуток на душі.

Правду кажучи, найбільше я боюся, що коли не прийму його, то так і буду самотньо доживати віку, а чоловік він був не поганий для мене, поки не вчинив ту помилку.

Що мені обрати зараз?

КІНЕЦЬ.