Ми з чоловіком познайомились колись на танцях. Я була з подружкою, він з товаришем. Саме вони двоє стали нашими дружкою та дружбою на весіллі.

Яна вийшла заміж незадовго після мене, але шлюб не виправдав її надій. Всі види морального та фінансового тиску, черезмірна ревнивість та запальний характер допекли їй ще у перші два роки шлюбу.

Хай би як не було неприйнято розлучатися у ті давні часи та Яна не спинилася ні перед чим. Розлучилася і навіть переїхала з рідного міста, щоб зайвий раз не зустрічати колись такого коханого чоловіка.

Тоді вона подалася до столиці. Тут мешкаю і я з чоловіком та маленьким сином. Тож підтримку їй було де отримати.

До слова, наш дружба з весілля і той самий товариш з танців, теж на той час вже обжився у Києві. Мав дівчину, гарну роботу, знімав житло.

Вони часто бачилися з Яною, бо ми любили збирати друзів. У себе, у того самого товариша Влада, в кафе, тощо…

Я не бачила, що це наближається, але одного дня Яна і Влад сказали, що будуть починати жити разом. Я навіть не стала питати де поділася його дівчина, лишень пораділа за подругу.

За півроку вони вже зіграли весілля, а згодом у них з’явилася донечка.

Дружити парами – це дуже круто. У кого такий досвід був, той знає. Ми відвідали мінімум п’ять країн двома родинами. Разом смажили шашлики, відзначали важливі радісні події. Новосілля, народження нашої другої дитини – донечки, призначення на хорошу роботу, звільнення з поганої роботи.

З роками друзів ставало дедалі більше, а часу на зустрічі навпаки менше. Мені от двоє школярів і всі їх хоббі просто з’їдають день. Це так просто : відвезти і забери. А ще готувати, зробити власні справи.

Я так закрутилася, що не чула і не бачила Яну більш ніж півроку. І ось одного вечора, чоловік мене просто ошелешив. Він сказав, що ми більше не спілкуємося з   Яною.

Як і чому? Ну вони розлучаються із Владом, а він нам ближчий і давніший друг. Вони більше не разом, а спілкуватися можна лише з кимось одним. І це має бути Влад.

Мені все це здалося якимось сюром. Тому я зателефонувала подрузі, але відповіді не було. Тоді я написала їй ледь не з десяток повідомлень, бо вже сильно розхвилювалася.

Яна відповіла сухо і без особливого бажання погодилася на зустріч.

Прийшла подружка гарно вбрана і з дуже відмороженим, вибачте, обличчям. На мої емоційні питання відповідала односкладово і всіляко намагалася завершити діалог. Тоді я і випалила всю ту дурню про поділ друзів, і що ніби ми будемо спілкуватися з Владом, але не будемо з нею.

Я одразу наголосила, що ідея не моя і я її не підтримую жодним чином. На що Яна спокійно відповіла:

– Нічого дурного у цьому немає і це ми самі так і вирішили. Ну поділили друзів і що з того? Я сама не хотіла б спілкуватися з тими, хто на його боці, це буде мені неприємно. Тож хай би як. Ви його друзі, а я з вами прощаюся, – спокійно і зважено виговорила подружка.

Яна вийшла, а я ще довго сиділа під враженням. Так багато спільного між мною і нею, але вона ніби не лише з чоловіком розлучатися надумала, а ще й зі мною. Пробачити і забути? Але як?

От зізнавайтеся, ви теж ділили друзів після розлучення? Чи може вас «ділили» якось колишні подружжя? Бо я таке зустріла вперше і шокована й досі.

У мене вже було призначене весілля з колишнім однокласником Сергієм, коли я познайомилася з Костею, він працював у сусідньому відділі. Мені він відразу сподобався, але я не могла навіть зізнатися

Хочу розповісти вам про свої сни. Їх було три. Вони мені дуже добре запам’яталися, так як були жахливі, і я не розумію, чому вони мені снилися, та ще з якоїсь

Ми разом 4 роки. Постійно скандалимо, розходимося, потім миримося, але одне без одного не можемо. Він зраджував мені, я знаходила фотографії, читала переписку. Потім партнер сказав, що «зав’язав», почав підозрювати