Свекруха приїхала з перевіркою, але це мене не злякало. Я знала, що вона сьогодні приїде. Чоловік мені заздалегідь повідомив, що його мама без попередження приїжджатиме до нас по середах та п’ятницях. І дивитись, як ми живемо.

— Саме таким чином, — тривожним голосом повідомив він, — своїми цими несподіваними перевірками та причіпками моя мама зруйнувала мій попередній шлюб. Що тільки не робила моя колишня. Не допомагало. Вона нічим не могла догодити моїй мамі. І, на думку моєї мами, моя дружина була нікчемною господинею.

Скільки б моя колишня не намагалася, мати була незадоволена. В її очах наша квартира завжди була брудною. А моя дружина, на думку моєї мами, не вміла ні готувати, ні одягатися, ні поводитися так, як личить хорошій дружині. А найголовніше, що моя колишня, на думку мами, не вміла купувати продукти. Зрештою моя дружина не витримала і пішла від мене.

– Я не піду, – впевнено заявила я. – Я пройду будь-які раптові перевірки твоєї мами.

— Я не можу заборонити їй ці перевірки, — щиро зізнався чоловік. — Не хочу з нею лаятись.

— Не треба їй нічого забороняти. Ти що? Нехай перевіряє скільки хоче. Якщо їй до вподоби.

– Ти впевнена? – сумнівався чоловік. — Моя мама надто вибаглива. Їй нічим не догодити. Моя тобі порада, не звертай на її причіпки увагу. Я тебе в будь-якому разі завжди любитиму. Навіть якщо вона говоритиме про тебе щось погане.

– Ні, ні, і ще раз ні, – впевнено відповіла я. — Як можна не зважати на зауваження твоєї мами? Як ти можеш так казати? Адже вона твоя мати і любить тебе. Отже, вона бажає тобі добра. І я мушу її слухати.

— Запевняю тебе, кохана, — переконував мене чоловік, — що б ти не зробила, моя мати залишиться незадоволеною. І в будь-якому разі скаржитися мені на тебе. Навіть якщо у тебе все буде в ідеальному порядку, моя мама знайде, до чого причепитися.

— Значить, вона має рацію, — впевнено відповіла я. — І я маю над чим працювати.

— Найбільше я боюся,— вигукнув чоловік,— що ти теж не витримаєш і підеш.

– Я не піду, – впевнено відповіла я.

— Ти смілива жінка, — сумно промовив чоловік. — Але пам’ятай одне. Що б мама про тебе не сказала, я їй не повірю. І завжди буду на твоїй стороні.

– А я прошу тебе про одне, – сказала я. — Не сперечайся зі своєю мамою, коли вона буде сварити мене. Домовились? Вона ж твоя мама. Розумієш?

— Розумію, — сумно відповів чоловік.

Сьогодні середа. І я підготувалася до раптового приїзду свекрухи. Тому я зустріла її в старому, засмальцьованому і пропаленому в декількох місцях халаті, який давно хотіла викинути. Добре, що не викинула.

На ногах у мене були різні капці на босу ногу. Одна тапка була моя, а друга – чоловіка. А на голові у мене були бігуді. Їх я накрутила за п’ять хвилин до появи свекрухи. Боялася не встигнути.

По всій квартирі стояв запах горілої соняшникової нерафінованої олії.

– Ой! — радісно вигукнула я, відчинивши двері свекрухи. — А я на вас і не чекала!

– Що за сморід? — спитала свекруха, увійшовши до квартири і принюхуючись.

— Сморід? – Наївно перепитала я, демонстративно нюхаючи повітря. – Не відчуваю. На мою думку, дуже свіже повітря. Нещодавно провітрювала.

— Нещодавно це коли? Вчора, чи що?

– І вчора теж провітрювала, – охоче погодилася я. — Якби знала, що ви приїдете, я провітрила б. А ви чому не зателефонували, не попередили?

Свекруха окинула мене гидливим поглядом.

— Що це в тебе на голові? — спитала вона.

– А що? — відповіла я, шморгаючи носом.

– Нічого! А якби я не одна приїхала?

– Не одна? – я зробила серйозне обличчя.

Але свекруха ніби не чула моїх запитань.

– А на ногах у тебе що? — спитала вона.

– Тапочки.

— І що то за халат? Ти на якому смітнику його знайшла? Ти ось так і перед чоловіком ходиш?

– Так це, – відповіла я, задумливо дивлячись у стелю, – по-різному буває. Ось, наприклад, учора, я ходила перед ним…

— Я зрозуміла, зрозуміла, — нервово промовила свекруха. – Можеш не продовжувати.

Я замовкла, знизавши плечима. Мої широко розплющені очі, дивилися на неї. Рот був трохи відкритий. На цей мій погляд свекруха відповіла важким зітханням і хитанням голови. Якийсь час ми стояли мовчки, дивлячись одна на одну. Я могла стояти так скільки завгодно. Свекруха – ні.

– Ну? – не витримала і сказала вона. – І?

– І?

— Ти так і триматимеш мене в передпокої?

– Ні, – відповіла я. — З чого ви хочете розпочати, Марія Іванівна?

Свекруха подивилася на мене з подивом. Моє питання її збентежило. Адже вона не знала, що я знаю, що вона приїхала з перевіркою. Вона робила вигляд, що випадково проїжджала повз і зайшла в гості. Але мене не проведеш. Випадково о восьмій ранку, та без попереднього дзвінка в гості не приїжджають. Тим більше, що чоловік мене попередив.

— Ти про що зараз, Тетяно? — спитала вона.

– Ні про що, – відповіла я. — А ви що подумали?

— Я нічого не думала, — нервово відповіла вона. – З чого ти взяла?

– Ні з чого, – відповіла я. — Мабуть, мені здалося.

— Хрестись, Тетяно, коли здається.

— Дякую, — сказала я і перехрестилася.

Свекруха здивовано підняла брови.

– Що? – щиро поцікавилася я.

Після цього мого питання свекруха опустила брови, окинула мене всю зверху донизу зневажливим поглядом, важко зітхнула і похитала головою.

– І що мій син у тобі знайшов?

— Не знаю, — відповіла я і шмигнула носом, — любить, каже.

– Любить? — свекруха посміхнулася. – Цікаво, за що?

— Каже, що я зворушую його своєю непрактичністю, — відповіла я.

— Чим розчулюєш? – перепитала вона.

– Непрактичністю.

Ця моя проста відповідь остаточно вивела її з себе.

— Гаразд, — суворо сказала свекруха, — пішли на кухню.

— Ходімо, — байдуже відповіла я.

Свекруха хотіла піти першою, але я її випередила. По дорозі я кілька разів губила чоловіковий тапок 45 розміру. Він звалювалася з ноги. Адже у мене 38. Я, повертаючи його на місце, різко гальмувала. І щоразу свекруха натикалася на мене і бурчала з приводу того, що її син знайшов у мені.

Окрім цього, на всьому шляху, під нашими ногами хрумтів пісок. Пісок я теж спеціально розсипала у невеликій кількості у передпокої, у коридорі та на кухні.

— Тетяно, ти підлогу в квартирі колись підмітаєш? — спитала свекруха.

— А як же, — відповіла я. — Звісно, ​​підмітаю. Ці вихідні я всю квартиру підмітала.

– У вихідні?

– У вихідні.

Нарешті ми дійшли до кухні. Відчувши свободу, свекруха одразу кинулася до холодильника. А коли відкрила його, то побачила, що в холодильнику, окрім плавленого сирку на середній полиці, нічого більше не було.

– Я не зрозуміла, – розгублено промовила вона. – Це що?

— Що? – запитала я, теж заглядаючи в холодильник.

– Ось тут, тут, – вона показувала на плавлений сир, – що це?

– Сирок плавлений, – відповіла я і кілька разів тицьнула сирок пальцем. – Свіжий. Дуже смачний. І недорогий. З нього можна зварити суп. А можна й так. З чаєм. А що?

– А де їжа? Де масло вершкове? Де ковбаса? Чому я не бачу шинки? Де пакети із молоком? А яйця? Овочі свіжі де? Велика каструля із супом де? Де інші готові страви? У вас, що, і сала нема? А де йогурти? А соки?

Свекруха ще довго перераховувала все те, що завжди зберігалося в холодильнику і що, на її думку, мало зберігатися і в нашому. Вона була впевнена, що все це там буде і збиралася лише перевірити термін придатності. А тут виходило, що у холодильнику, окрім плавленого сирку, взагалі нічого не було. А до нього свекруха навіть доторкнутися побоялася. І їй було все одно, коли спливає термін його придатності.

І у відповідь на її запитання я тільки знизувала плечима і шморгала носом.

Свекруха відкрила морозильну камеру.

– Мати Божа! – вигукнула вона. — У вас тут порожньо? А де вся заморозка? Де м’ясо та риба? Де овочі заморожені?

– Нема, – відповіла я.

— Я бачу, що нема. Запитання в іншому. Чому ні?

– Не купила ще.

В цей час я, напевно, дуже сильно кивнула, і одна бігуді впала з моєї голови. Я швидко її підняла та повернула на місце.

А свекруха вже уважно розглядала сковороду, що стояла на плиті. Ту саму, в якій я перед її приходом палила олію.

— А це що? — з жахом промовила свекруха, дивлячись кудись убік.

– Де? — я вдала, що не розумію, про що йдеться.

— Та ось тут, — вона показувала на раковину, де була гора немитого посуду.

– Посуд, – відповіла я, – брудний.

– Чому він брудний?

Перш ніж відповісти, я вирішила трохи подумати. У цей момент я намагалася бути схожою на ученицю, яка стояла біля дошки і не знала відповіді на запитання вчителя.

— Може, вона брудна, бо її не вимили? – невпевнено відповіла я.

— Може, — відповіла свекруха. – Гаразд. Про твою поведінку я поговорю із сином.

— Вже йдете? — одразу спитала я.

– Що? — свекруха трохи очманіла від такого мого нахабства.

— І навіть чаю не поп’єте?

– Чай? — здивувалася свекруха. — Та невже ти маєш чай?

Я зробила задумливе обличчя.

— А хто знає, що тут є, — невпевнено промовила я.

Але побачивши здивоване обличчя свекрухи, я перейшла на впевнений тон.

– Зараз подивлюся, – сказала я і кинулася до шафи.

Свекруха, підібгавши губи, зневажливо спостерігала за моїми рухами тіла.

– Є чай! – радісно кричала я, показуючи коробку з чаєм. Зараз поставлю чайник. Де в нас тут чайник?

Хвилин п’ять я вдавала, що шукаю чайник. Для цього навіть виходила із кухні. А коли чайник знайшовся і чай був заварений, свекруха поцікавилася, з чим ми питимемо чай.

– Як із чим? — я намагалася надати моєму подиву якомога більше щирості. — З плавленим сирком, звісно. З чим ще. Дуже смачно. А головне – дешево.

На цьому наше чаювання і закінчилося.

— Не проводжай мене, — сказала свекруха.

Свекруха піднялася з-за столу і пішла до передпокою. Пісок голосно хрумтів під її ногами.

Як тільки за нею зачинилися двері, я одразу почала дивитися у вікно, з якого було видно наш під’їзд.

Я побачила, як вийшовши з під’їзду, свекруха одразу дістала телефон та комусь подзвонила.

«Напевно, синові дзвонить, — подумала я, — розповідає, яка я погана господиня. Ой, Марія Іванівна. Ви, як дитина, слово честі».

Мені набридло дивитись на свекруху, і я зайнялася справою. Зняла бігуді з голови, одягла нормальні тапки та поміняла халат. Після цього зазирнула у другий холодильник, який знаходився у вбудованій шафі коридору навпроти ванни та туалету. І про який свекруха нічого не знала.

Взяла звідти частину продуктів та повернула їх у холодильник на кухні. А плавлений сир заховала, щоб чоловік не побачив. Після цього пропилососила підлогу та помила посуд.

А ввечері уважно й із серйозним виглядом слухала розповідь чоловіка про те, як йому дзвонила мама та скаржилася на мене.

— Вона таке вигадувала, — сказав він, — що мені навіть повторити соромно.

— А що, що вона казала?

– Уявляєш, вона сказала, що у нас по всій квартирі бруд; пісок під ногами хрумтить; ти, як обірванка, у бігуді; а в холодильнику нічого немає, крім плавленого сиру.

Я вдала, ніби не розумію, про що мова.

— Якого ще плавленого сиру? – запитала я. — Адже ми не їмо плавленого сиру.

— Поняття не маю, — знизав плечима чоловік.

– Сподіваюся, – сказала я, – ти не став із мамою сперечатися і переконувати її?

– А сенс? – відповів чоловік. – Ні звичайно. Адже я все розумію. Мама ревнує тебе до мене. Ось і вигадує те, чого немає. Один мій шлюб уже зіпсувала, хоче тепер і другий зіпсувати.

— Не гнівайся на маму, — сказала я. – Її можна зрозуміти.

Настала п’ятниця.І свекруха знову приїхала із раптовою перевіркою. Я знову зустріла свекруху в старому засмальцьованому халаті. На підлозі знову хрумтів пісок. А в холодильнику лежав той самий плавлений сирок.

Я була впевнена, що незабаром їй набридне раптово приїжджати і перевіряти мене, і все закінчиться. І я не помилилась. Вистачило двох тижнів. Я справила на свекруху належне враження, і вона все зрозуміла. Тим більше що другого тижня (щоб посилити враження) я додала до всього іншого замочену у ванній брудну білизну.

Більше свекруха до нас у гості з несподіваними перевірками не їздить. А мене за очі називає «плавленим сирком». Мені про це чоловік розповідав. Але мене це анітрохи не злить. Навпаки. Я думаю, що мені дуже підходить це прізвисько. Плавлений сирок! В цьому щось є. Я справді в чомусь саме така. І я попросила чоловіка не гніватись на маму. Ось він і не гнівається. І все у нас добре.

КІНЕЦЬ.