– Ну нарешті встановили новий дитячий майданчик!

На лаву поруч із Ганною присіла елегантна дама. На вигляд їй можна було дати тридцять п’ять років, але насправді могло бути і на десяток більше. Жінка явно стежила за собою і витрачала чималі гроші на салони краси. І як же дивно вона виглядала на обшарпаній, давно нефарбованій лавці у своєму дорогому діловому костюмі!

– Та вже кілька місяців як, – обережно відповіла дівчина, трохи відсуваючись від “сусідки”. – Ви тут із дитиною? Який ваш?

– Дякую за комплімент, – засміялася жінка. – Мої дітки вже виросли, правда не настільки, щоб зробити мене бабусею, але все ж таки.

– І що ви тут робите? – Ганна насторожилася.

– Просто відпочити присіла, не подумайте нічого такого! – замахала руками жінка. – Я дуже люблю дітей, навіть якийсь час працювала вихователем. Поки заміж не вийшла. Потім було якось не до цього, з’явилися діти, треба було всіляко їх розвивати, водити на гуртки, секції.

Ганна промовчала, хоча так і прагнула сказати, що, судячи з виразу обличчя, ця жінка не любить дітей.

– А де ваша дитина? – перервала мовчання жінка. – До речі, мене звуть Марія.

– Ганна, – коротко посміхнулася дівчина. – Он, у пісочниці грає.

Ганна спеціально не стала уточнювати, хто з дітлахів її. Великий пісочний замок колективно будували три дівчинки та двоє хлопчиків. Що дивно, гралися вони досить мирно.

– Хлопчик чи дівчинка? – поцікавилася Марія.

– Дівчинка.

– Дайте вгадаю, та яка справа, так? Із синім бантиком?

– Вибачте, але ваша цікавість переходить усі межі, – холодно промовила дівчина, закриваючи книгу. Адже вона хотіла трохи почитати, поки її донечка весело проводить час. Кинувши короткий погляд на пісочницю Ганна зрозуміла, що прямо зараз піти не вийде, якщо вона не хоче слухати відчайдушний плач у найближчі пару годин.

– Та гаразд, я ж просто поговорити хотіла, – відразу сказала жінка, невдоволено зморщивши ніс. Чи то їй було неприємно, що її запідозрили в чомусь поганому, чи не сподобався тон співрозмовниці. – Хотіла підтримати розмову. Я бачу, що вам нудно!

Виразний погляд синіх очей, переведений на книгу, що лежить на колінах, був їй відповіддю. Хіба схоже. Що Ганна нудьгує? Та вона тільки-но перейшла до найцікавішого!

– Ну, гаразд, нудно мені, – натягнуто посміхнулася Марія. Зараз не час сваритися з цим дівчиськом, їм ще належить серйозна розмова! – Я майже весь день проводжу в домашніх клопотах, а іноді так хочеться простого людського спілкування!

Домашні клопоти? Ага, як би не так! Ці випещені гладкі ручки навряд чи колись тримали ганчірку. І зі шваброю вони теж не знайомі. Ця жінка взагалі якась дивна.

– Вибачте, але я не найкращий вибір для спілкування. Вам краще до тієї зграйки приєднатися, – Ганна вказала на жвавий гурток матусь, що діляться секретами виховання. – Вони точно не відмовляться поговорити.

– Я розумію, що відволікаю вас від безперечно важливих справ, – єхидно сказала Марія. – Але чи можу я поцікавитися вашою думкою щодо одного питання? Мені справді це дуже важливо.

– Запитуйте, – Ганна щиро сподівалася, що жінка скоро піде. Ну, не подобалася вона їй і крапка!

– Напевно, вам відомі такі ситуації, коли сім’я на межі розлучення і дружина робить усе можливе, щоб її зберегти?

– Особисто не стикалася, але дещо чула.

– Так? – здивовано підняла брову жінка і посміхнулася, ніби знала щось. – Нехай буде так. Але питання в тому, наскільки правильно намагатися втримати чоловіка дитиною?

– У якому сенсі втримати? Вибачте але я вас не розумію. Хіба діти – це не природна справа для шлюбу? Багато хто тільки через дітей і одружується.

– У сенсі, що жінки спеціально народжують, щоб не допустити розлучення, – трохи роздратовано пояснила Марія. – Вони тиснуть на батьківські почуття, мовляв, якщо хочеш бачити дитину і бути в її житті, не смій розлучатися.

– Якщо чоловік хоче піти, його ніхто не зупинить, ось що я думаю, – коротко відповіла Ганна. – Народжувати дитину тільки для того, щоб чоловік залишився з тобою? Це безглуздо.

– Ну, тоді чому ти зробила таку безглузду річ? Чи на тебе твої ж ідеї не поширюються?

– Що перепрошую?

Ганна була дещо здивована такою різкою зміною тону жінки. Та ще й необґрунтовані звинувачення… Може, у цієї Марії не всі вдома, і їй терміново потрібна допомога? Так це можна зробити!

– Що чула! – Марії набридло бути милою, коли єдине, що хочеться зробити – посваритися з цим нахабним дівчиськом! Нерозумно, бачите, чоловіка утримувати! А що сама зробила?

Адже Стас її навіть не любить! Живе з нею через силу, тільки заради маленької доньки, яка просто обожнює тата! І не розлучається він, виявляється тільки тому, що може втратити свою дитину!

– У мене немає жодних проблем із чоловіком, – процідила Ганна, дістаючи телефон. – Спустись, будь ласка! Так, терміново!

– Він би тебе давно покинув! Якби не любив доньку! Скільки разів я йому казала, що тебе треба виставити з квартири, а дівчинку просто забрати через суд. Ти ж не мати! Вічно десь пропадаєш, і тільки на чужих очах така дбайлива!

Ганна слухала мовчки. Не те щоб вона була згодна з цими висловлюваннями, просто її завжди вчили з дивними людьми в суперечку не вступати. Хто знає, що такій людині в голову прийде? Краще вона зачекає, доки спуститься чоловік.

– Він мене кохає, ти зрозуміла? Мене! Ти йому не потрібна!

– А чи не надто він молодий для вас? – Не втрималася і спитала дівчина. Ну а що? Її чоловіку минулого тижня виповнилося тридцять, а це явно менше, ніж Марії.

– Що? Ти кого старенькою назвала?

“Ось саме через це я переживала!” – з сумом подумала Ганна, дивлячись на почервонілу від образи жінку. Ну чому їй було важко промовчати, га?

– Чого мовчиш? Я здається, запитала!

– Що тут відбувається?

Максим, стривожений дзвінком дружини, спустився з десятого поверху в рекордно короткі терміни. І тепер він розумів, що поспішав недаремно. Якась жінка сварилася на його Ганну! І за всім цим схвильованими очима спостерігала Єва! Дівчинка майже плакала, але не наважувалася підійти ближче, застигши за кілька метрів від матусі.

Жінка, що влаштувала сварку, різко розвернулась і грубо запитала:

– А тобі яка справа? Не бачиш, ми розмовляємо?

– По-перше, ви не розмовляєте, а сваритеся. По-друге, – з натиском промовив чоловік, не даючи Марії і слова вставити. – Ви сваритеся на мою дружину. Думаєте, я мовчки за цим спостерігатиму?

– Дружину, – розгублено промовила жінка, розгубивши весь свій запал. – Як це дружину? Давно?

– Ми одружені? П’ять років. Що, ви мою дружину з кимось переплутали? – З глузуванням уточнив Максим.

– Але ж Стас показував мені фото… Це точно була ти! – Марія зробила кілька кроків назад і якось розгублено подивилася на всі боки. Скільки цікавих очей! – Ти з його під’їзду виходила!

– Мельник, чи що? – фиркнула Ганна, підхоплюючи дочку на руки. – Він не одружений, та й не був ніколи. А от жінок любить і, щоб у них не було спокуси завести його до ЗАГСу, постійно вигадує небилиці. У будь-кого запитайте.

Згодні вигуки чулися з усіх боків. Так, Стас такий…

– Ну, я йому задам! – Прошепотіла дама. Він ще пошкодує, що народився! Яка квартира?

– 65.

А приблизно через п’ять хвилин, всі жителі будинку насолоджувалися новою виставою – ображена жінка ганяла кмітливого Стаса по всьому двору…

КІНЕЦЬ.