Довго наважувалася написати сюди, адже ніколи не звикла виносити своє життя на осуд людський, та зараз дуже заплуталася і шукаю поради. Сподіваюся, що це, хоч якось, допоможе мені.

Зараз просто хочу почати свою розповідь вам з того, мабуть, що у нашої мами є дві доньки: я і моя рідна сестра Валентина.

Обидві ми вже з сестрою на пенсії, у обох є діти та внуки.

А ще у нас є старенька мама, на даний момент їй 90 років, вона вже дуже старенька.

Звісно, що дуже добре зрозуміло, що в силу свого віку моя мама потребує постійного догляду.

Спочатку ми з сестрою вирішили, що один місяць мама буде жити у неї, а вже другий – у мене.

Ми вважали, що так буде дуже справедливо і ми по черзі за нею доглядатимемо.

Перший час все так і було, як ми домовилися.

Але потім, як минуло трохи часу, моя сестра стала брати до себе маму все рідше та рідше.

Тепер сестра забирає маму до себе раз на місяць і то лише на декілька днів.

А трапляється це якраз перед тим, як я вже помітила, коли наша мама має отримати пенсію.

Потім Валентина привозить маму нашу знову до мене, зрозуміло, що вже без грошей.

Я спершу не надавала цьому такого великого значення, а згодом стало образливо мені, адже гроші мама залишала сестрі усі, Валентина просто сама їх брала усі до копійки.

Потім з’ясувала, що моя сестра оформила кредит, вона з чоловіком купила квартиру для своєї внучки, а платить за неї, в тому числі і з пенсії нашої мами.

Напевно, все не так було б сумно, як на мене.

Але мама у нас дуже примхлива і вибіркова в їжі.

Вона не буде двічі їсти одне й те саме. Наприклад, якщо я зварила суп на обід, то вона його буде їсти лише свіжим, а якщо я її нагрію на вечерю, вона навіть не доторкнеться до нього, але потім, якщо їй не дати щось інше, буде говорити, що я не годую її.

Плюс їй потрібні ліки, оплачувати які доводиться мені зі своєї пенсії, яка у мене теж не велика. А у мене в самої, велика частина пенсії йде на ліки.

Я одного разу пробувала поговорити зі своєю сестрою, думала, що Валентина мене зрозуміє.

Але вона досить таки спокійно мені заявила:

– Ось доплачу кредит, і роби що хочеш!

Ось і як мені тут бути? Я не відмовляюся доглядати за мамою. Я просто хочу, щоб сестра вчиняла по совісті.

Не хочу просити гроші в дітей, їм зараз теж не легко живеться, у самих дітки маленькі.

А коли вона той кредит доплатить? Коли вже мами не стане? Ну як тут бути мені?

КІНЕЦЬ.