Мені 40 років, чоловікові 43 роки. У шлюбі понад двадцять років, але дітей немає – чоловік не хотів. Я мріяла хоча б про одну дитину, але чоловік казав, що треба встати на ноги, дитина це дуже дорого в наш час.

Потім ми купили квартиру, машину, дачу віддали нам батьки. Все тепер є, а от дітей нема! Звичайно, жити без дітей набагато дешевше та простіше, але я не можу вже так.

Раніше ми подорожували, могли батькам раптово зателефонувати з іншої країни, а зараз це зовсім не тішить. Мої батьки майже ненавидять зятя через те, що вони не мають онуків.

Свекри спочатку питали, а потім зрозуміли, що їхній син так вирішив, і перестали. Але в них ще є старша дочка, яка має трьох дітей. Тому для них наша бездітність не така хвороблива.

Я не писала б сюди свою історію життя, адже таких історій, як моя, багато. Але нещодавно чоловік сказав, що настав час заводити дитину.

Я розплакалася, тому що в мене вже цілий «букет» хвороб і планувати дитину в такому віці я просто боюся, та й змирилася з бездітністю вже, закрила для себе це питання.

Вирішила проконсультуватися у свого лікаря, і вона сказала, що можна планувати дитину, але краще не ризикувати. Але чоловік не заспокоюється, каже про це щодня.

Мені вже подруга каже, що, швидше за все, у нього є коханка, може і чекає дитину від нього вже, ось він і шукає привід для розлучення зі мною, Але я не можу в це повірити.

Підкажіть, що робити? Буду рада будь-якій пораді. Я про це думаю кожного дня.

КІНЕЦЬ.