Не хочу скаржитися, тому що вважаю себе щасливою жінкою, у якої прекрасний чоловік і четверо дітей. Але потаємним я просто мушу з вами поділитися.

Мама моя вийшла заміж у 19 років, а в 20 років з’явилася я. Спочатку мати з батьком жила душа в душу, але згодом батько запив і став ображати на маму, а згодом почав зраджувати їй. Мама пішла від батька, коли мені було 5 років, і практично одразу вийшла заміж за іншого чоловіка.

Я була загнаним ягнятком на той момент, і через короткий час назвала його татом. Мій новий тато здавався мені дуже добрим і веселим дядьком. Моєму щастю не було межі, нарешті ми заживемо не гірше за інших. Але моє щастя тривало недовго.

Через 2 роки, коли я пішло до першого класу, у моєму житті відбулися бурхливі зміни і для мене почалося непроглядне пекло. Моє безтурботне дитинство закінчилося з того моменту, як я вступила на посаду служниці і мала щодня мити посуд і раз на тиждень мити підлогу.

Звісно, зважаючи на мій вік, якість моєї роботи залишала бажати кращого, і вітчим намагався змусити мене переробляти всю роботу. А якщо я відмовлялася, він знімав ремінь зі своїх штанів, та карав.

Звичайно ж, він робив це, коли мами вдома не було, і суворо забороняв мені розповідати їй про це. А якщо я розповім, то буде набагато гірше і болючіше.

Одного дня, коли ми сиділи за спільним столом і обідали, мама помітила, що щось зі мною не так. Дуже підозріло було моє ковзання на стільці і сльози в очах, які ось-ось готові були ринути з моїх очей. Вона з тривожним виглядом підійшла до мене та попросила зняти колготки.

Ви б бачили її очі, коли вона побачила страшні вм’ятини від ременя на моїх стегнах та попі. Тільки одному Богові відомо, як я хотіла, як я мріяла, щоб мама пішла, нарешті, від чоловіка, який так знущається з її дочки.

Я була впевнена, що цей момент настав, і мама вже напевно не зможе пробачити йому таке, але я, на жаль, помилялася.
Покричавши трохи, і поплакавши, мама зайшла до моєї кімнати, обійняла мене і, попросила у мене вибачення. Сказала, що не зможе розлучитися з вітчимом, тому що з дитиною вона нікому не буде потрібна, і без нього ми зовсім пропадемо.

Вітчим продовжував ображати мене ще довгі роки, я була замкненою дитиною, ні з ким не спілкувалася, і всіх ненавиділа. Не могла бачити їхні щасливі обличчя.

Пройшло багато років. Зараз я вже найдоросліша жінка, і моєї мами вже 2 роки як немає. Але гіркий осад у душі лишився. Його нічим звідти не прибрати!

Своїх дітей намагаюся не карати. Занадто гіркий досвід винесла зі свого дитинства. Бажаю всім вам щасливого життя і нехай ніколи вас та ваших дітей не торкнуться біль, приниження та розчарування.

КІНЕЦЬ.