Хочу розповісти про непросту долю своєї однокласниці, яка сама зруйнувала свою сім’ю, не за власним бажанням, звісно.

Людмила завжди намагалася чинити все розумно, добре зважити та обміркувати.

Відносини будувати виключно на довірі, не опускатися до підозр, стеження, перевірок телефонів і акаунтів в соцмережах, не випитувати і не влаштовувати суперечок зі своїм чоловіком, завжди хотіла довіряти і вірити.

Просто спочатку треба вибирати людину гідну і порядну, з якою ти захочеш поряд прожити все життя – вважала вона.

Не здатного на зраду та чогось недоброго. І, вибравши раз в житті і назавжди – довіряти.

Як Людмилі здалося, Микола був саме таким чоловіком. Спокійним, розважливим, надійним, вірним, що мріють про дітей, ніби сам створений для щасливого сімейного життя.

Рік Людмила з Миколою зустрілися, відсвяткували гарне весілля, ще через пару років обоє щасливі чекали на появу немовляти, яке зробить їх радісними батьками.

Всі 9 місяців Микола носив свою дружину на руках, був неймовірно щасливим.

Сам носив аналізи в консультацію, носив додому важкі пакети з фруктами, активно брав участь у виборі приданого.

Згодом зареєструвався на хорошому батьківському сайті, щоб черпати там корисну інформацію, якою ділилися хороші фахівці та батьки новонародженої малечі.

А згодом вони разом же звернули увагу на “зірку” одного з сайтів – Тетяну.

Тетяна чекала вже другу дитину, була приблизно на тому самому місяці, що й сама Людмила.

Блог про дітей вона вела просто чудово – цікаво, змістовно, з гумором, по сучасному.

І життя у самої Тетяни, судячи з усього, було цікавим і досить таки яскравим – і працювати на дому вона встигає, і пироги пекти, і в театр сходити, і з дитиною позайматися, і ліпити з полімерної глини, і мильце зварити прямо в себе вдома на кухні.

Її блог майорів щасливими яскравими фото, з дитиною, в парку, і в відмінно відремонтованій квартирі – і з статурою, і з зовнішністю у Тетяни також було все просто все відмінно.

Не жінка, а справжній скарб для будь-якого чоловіка, немов казка, можна сказати.

Миколу вона також дуже зацікавила, як сподівалася тоді сама Людмила, чисто по-людськи.

– А як там Тетяна? Писала вона сьогодні що-небудь? Чи не народила ще? Вони де збираються народжувати? Коляску купила, кажеш вона, а яку? Може, нам теж таку ж треба було? Може, даремно ми обрали іншу?, – дуже часто запитувала сама Людмила у свого чоловіка Миколи.

А вже зовсім незабаром виявилося, що вони з Тетяною майже сусіди.

Зустрілися вони якось: Тетяна була зі своєю старшою дитиною і Людмила зі своїм чоловіком Миколою.

В цей час Микола ще більше проникся захопленням і повагою – треба ж, і в житті Тетяна і розумниця, і красуня, і дитинка у неї чудова та доглянута, а парфуми які неймовірні, ще й смак гарний має, виходить.

А саму Людмилу, правду кажучи, тоді вперше це злегка напружило.

Так, щиро кажучи, давно вже напружували ці чоловікові захоплення. Вона навіть з подружкою поділилася ситуацією.

– Ти з глузду з’їхала? – стрепенулася подружка. – І ти на це дивишся так спокійно? Негайно закінчуй це все! У нього дружина дитину чекає, дитина ось-ось народиться, яка йому Тетяна якась потрібна? Так я б своєму Іванові в такій ситуації раз назавжди б показала, щоб і думати не міг більше ні про кого. І Тетяні цій! А нема чого чужим чоловікам посміхатися, так їй і скажи. Нехай зі своїм гуляти ходить. Де її чоловік? Ось де? А я б, знаєш, і на чоловіка її вийшла в такій ситуації, познайомилася б та поговорила з ним гарненько. І простежила б, щоб більше – ні-ні. Бач, ходить, оченятами дивиться. Телефон йому дала? Слухай, ти взагалі добре подумала? Навіщо твоєму чоловікові телефон якоїсь жінки?

В той раз Людмилі навіть довелося заспокоювати свою подругу, яка аж засмутилася через все це.

А заспокоюючи, заспокоїлася трохи і сама. Ну що такого в цьому? Що власне було? Тетяна дійсно розумна, красива і талановита, нерозумно це заперечувати.

Телефонами обмінялися всі разом, про всяк випадок, адже обоє чекають дітей і скоро стануть для немовляток мамами. У обох однакові інтереси, та й на майбутнє буде цікаво про діток спілкуватися. Влаштовувати якісь розбирання, ставити умови, вистежувати – вона ж не селючка якась.

І все пішло своєю чергою. Народилися діти, чоловік Людмили був прекрасним батьком – вставав вночі, летів з роботи додому, щоб погуляти з коляскою, і гуляв годинами. Як потім виявилося – вони зідзвонювалися з Тетяною і гуляли з дітьми разом.

А от Людмила дізналася про це, коли прогулянки вже увійшли в традицію і чоловік просто дуже поспішав на вулицю з дитиною, навіть коли погода була недобра.

Перша реакція Людмили була – обуритися, і сказати припинити це все. А потім подумалося – ну вони ж нічого поганого не роблять, гуляють з дітками, обмінюються порадами. Спілкуються на тему дітей, прогулюючись в парку – спробуй-но походи з коляскою по колу три години. І їй нудно, і йому. Удвох веселіше за розмовою.

Потім Тетяна розлучилася зі своїм чоловіком – грім серед ясного неба.

Микола весь цей час, важкий для жінки, був поруч з нею, підтримував, допомагав, зідзвонювалися рано, вдень і ввечері.

Закінчилося все закономірно: через півтора року після народження дитини Микола просто пішов від Людмили та живе тепер з Тетяною.

Тетяна все так же веде цікавий, популярний блог – до числа її безперечних плюсів, якими можна тепер похвалитися, додалося ще й те, що вона з двома дітьми легко і без проблем вийшла заміж.

І тепер завзято вмовляє молодих мам, зіткнувшись з сімейними проблемами, кидати старих чоловіків – за поворотом напевно чекає новий принц, особисто у неї, у Тетяни, так в житті і вийшло.

– Сама винна! – знизала плечима подружка Людмили. – А чого ти хотіла? На твоїх очах чоловіка забирали, а ти мовчала і спокійно спостерігала за цим.

А мені так шкода Люду? Невже вона сама винна в усьому?

КІНЕЦЬ.