Василь з подивом дивився на те, як його теща по-хазяйськи розкладала свої речі в їхню з дружиною шафу.

Навряд чи вона приїхала до них просто погостювати. Напевно знову буде жити собі, не зважаючи на чиюсь думку.

– Ласкаво просимо, мамо, – сказав чоловік.

«Мама» скривилася. Мабуть, їй було неприємно чути таке від зятя.

Та й вона сюди не говорити приїхала, а вирішувати дуже важливе питання…

…Зваривши собі міцну каву, і перекусивши бутербродом, Василь вийшов на вулицю.

Мрячив дрібний дощик, рідкісні перехожі куталися у свої плащі, піднімаючи комірці.

Василь водночас і любив і не любив таку погоду. Любив за те, в такий час у нього була купа клієнтів, а не любив, бо саме за такої погоди давалася взнаки його нога.

Чоловік завів автомобіль і поспішив на роботу. А ось і перше замовлення.

Треба було відвезти жінку у лікарню.

Швидко доїхавши до потрібної адреси, Василь зателефонував замовниці і сказав їй, що він уже під’їхав.

Потім чоловік увімкнув радіо.

Невдовзі з під’їзду вийшла молода жінка. Чомусь, незважаючи на сиру погоду на ній були літні туфлі, і сукня, поверх якої вона накинула тонку кофтинку.

Всю дорогу вони їхали мовчки, і кожен думав про щось своє.

Раптом пролунав телефонний дзвінок. Обоє стрепенулися від несподіванки.

– Слухаю, Вероніко. Так, я вже підʼїжджаю. Так, я добре подумала. Ні, мені вже байдуже…

Василь із цієї розмови так нічого й не зрозумів, та й не треба йому це було. Не в його правилах було втручатися в особисте життя клієнтів.

– Зупиніть тут, будь ласка, і якщо є така нагода… Чи не могли б ви почекати на мене пів годинки?

– Пів години? Добре зачекаю…

Через пів години жінка з’явилася, але вже не одна. За руку вона вела худенького хлопчика.

– Не бійся, цей дядько хороший. Він зараз відвезе нас у торговий центр, і там я тобі куплю щось із одягу…

Василь посміхнувся. Їй би для початку собі щось купити, ходить он у чому, а надворі не літо вже.

Жінка ніби зрозуміла, про що подумав Василь, і соромлячись спробувала пояснити йому ситуацію.

– Племінник це мій… Сестри, на жаль, не стало, а хлопчик був такий слабенький, що довелося його на процедури відправити.

Василь промовчав. Він сам не з чуток знав, як це залишитися одному.

Батька він свого не пам’ятав, а матері не стало рано. Але це вже було в минулому. Тепер у нього є будинок, дружина і робота, яка приносила йому вельми непоганий дохід…

– Вибачте ще раз. А чи не могли б ви знову почекати? Я швидко куплю все необхідне, а потім додому…

– Добре, як скажете.

…Додому Василь повернувся, як завжди пізно. Він завжди працював до останнього клієнта, щоб його дружина ні в чому не потребувала.

Проте судячи з її слів, їй завжди чогось та й не вистачало.

То у Людки манікюр модніший, а у Марійки сукня з останньої колекції.

Ірина он і зовсім одягається тільки в дорогих бутиках, не те що вона.

І взагалі – вийшла б заміж щасливіше жила б, як… Як би вона жила, Олена не знала, бо чудово розуміла, що Василь це найкраще, що трапилося в її житті.

Хоча якщо подумати… Може її мати і справді права, ну його цього Василька!

Може, і справді варто знайти когось кращого?

А що?!

Вона дівчина приваблива, видна, квартира є.

Василь безшумно пройшов на кухню, сподіваючись на пізню вечерю.

На плиті стояла порожня каструля, натомість у мийці височіла ціла гора немитого посуду.

Чоловік зітхнув. Скільки разів він просив дружину не залишати брудний посуд, а вона все одно робить по своєму.

Василь поставив чайник, нарізав хліба і дістав із холодильника ковбасу.

Чомусь у цей момент йому стало так гірко і прикро…

Ну що в нього за життя?!

Сніданок він готує собі сам, обідає на вулиці, чим доведеться, а вдома замість вечері на нього чекає хліб і все те, що він знайде в холодильнику.

Ось що з ним не так?!

Чому йому не пощастило, як його друзям?!

Ось у Мишка дружина все встигає, і працювати, і за будинком стежити.

У Миколи теж, а які вона пироги пече!

Тільки його Оленка ні на що не здатна…

Так, праві були його друзі, коли відмовляли його одружуватися з нею. Казали, що з неї хорошої дружини не вийде, а він…

Раптом у дверях зʼявилася його теща Марина Петрівна.

– Ну, що зятьок, нишком вирішив повечеряти собі, чи як? – з порога запитала вона.

– А ви що ще не вечеряли, мамо? – відповів Василь.

– А чим тут вечеряти? – сплеснула руками жінка. – Ти холодильник свій бачив хоч?

– А що з ним не так? – здивувався Василь. – М’ясце, овочі, фрукти, молочка, все свіженьке. У шафці крупи, на балконі картопля…

– І що з того? – не вгавала та.

– Як що?! – обурився Василь. – Із цього стільки всього можна було приготувати, що…

– Знаєш, що, моя Оленка тобі куховарити не повинна! – не дала договорити теща. – Та й я не для цього приїхала до вас у гості. Міг би хоча б час від часу щ-небудь смачненького замовити, або в ресторан нас звозити. Права я була, коли відмовляла Оленку за тебе виходити заміж! Ох, не пара ти їй, ох, не пара!

– Так, бачила б ти свою дочку, коли я її тільки підібрав, заспівала б ти зовсім по-іншому, – подумав Василь, але промовчав.

Навіщо ця недоречна суперечка на ніч? Тим більше, що йому рано вставати і знову на роботу…

Але заснути Василь не зміг. Чомусь йому згадався день їхнього знайомства з Оленою, після чого його життя круто змінилося…

…Василь не відрізнявся красою. Звичайний середньостатистичний чоловік, середнього зросту, з добрими блакитними очима та світлим волоссям.

Трішки були з ногою проблеми. Тому він і вибрав таку роботу, щоб крутити кермо таксистом.

І поки його друзі зустрічалися з дівчатами і поступово заводили сімʼї, Василь усі вечори проводив на самоті.

– Ну, кому я потрібен, – міркував чоловік.

Тому знайомитися ні з ким він не поспішав, воліючи залишатися затятим холостяком, аніж почути відмову…

…Але одного разу він зустрів Олену. Вірніше підібрав її на вулиці, коли дівчина весела йшла між машинами посеред жвавої дороги.

Він посадив її у свою стареньку машину, кілька разів запитав у неї, куди її відвезти, і побачивши, що дівчина вже встигла заснути в салоні, відвіз її до себе додому.

Василь вклав її спати у своїй спальні, а сам постелив собі у вітальні.

Вранці він приготував міцну каву, посмажив тости, яєчню з беконом.

За сніданком Василь довідався, що Олена приїхала у їхнє місто вступати в інститут.

Проваливши всі іспити, вона так і залишилася тут, бо їй соромно було повертатися назад.

Працювала офіціанткою, часто змінювала одну роботу на іншу.

Ось і зараз її звільнили, і на довершення всього хазяйка квартири виставила її за несплату…

Василь пошкодував дівчину, і дозволив їй пожити в нього. А потім, через деякий час, він, сам не розуміючи, як так вийшло, на ній одружився…

Олена швидко обжилася. Вона почала відвідувати салони краси, почала стежити за модою, і зовсім перестала цінувати чоловіка, який ще зовсім недавно буквально дістав її із самого дна.

Тепер же ж за допомогою своєї матері, Олена планувала забрати у Василя частину його квартири…

…Ранок не вдався. Василь прокинувся від того, що хтось його будив.

– Мамо, що ви хотіли? – спросоння пробурмотів він, побачивши тещу.

– Я тобі не мама! – почала галасувати та. – Вставай! Поговорити треба!

Василь швидко встав, вмився і зайшов на кухню.

Олена стояла біля вікна, склавши руки. Марина Петрівна, щедро намазавши на хліб масло і, наливши зверху полуничного варення, пила чай.

– Так от зятьку… – почала вона. – Ми тут з Оленкою порадилися і вирішили одну річ. Вам треба розлучатися.

Василь оторопів від несподіванки.

– І чому це цікаво? – запитав він.

– Як чому?! – ахнула теща. – Оленка молода, гарна, а ти… Ти давай, думай, де житимеш далі, а ми поки що твої речі зберемо! Бо при розлученні, половина квартири наша, а то може і вся!

Василь дивився на тещу і не вірив, що це відбувається насправді.

Він вийшов з кухні не знаходячи слів. Його з його ж власної квартири хочуть виставити ті, хто навіть копійки не витратив на її придбання!

Поки жінки шепотілися на кухні, радіючи, що їм так швидко вдалося спекатися Василя, чоловік мовчки зібрав речі Олени та її матері у валізи, і виставив їх за двері.

– Швидко ти, зятьку, все зібрав, – зраділа теща. – Думаю, ти зробив правильно, що не став сваритися.

– А тут нема чого сваритися, все і так ясно, – сказав Василь. Просто подивіться, що у валізах…

Теща відкрила одну із сумок і застигла від несподіванки.

– Власник квартири я, а ви так просто гості, так що ваші речі за дверима, прошу на вихід. А в суді ми ще розберемося, що і як…

Вони ще довго галасували, але потім таки пішли.

– От і роби після цього людям добро, – подумав Василь.

На душі було недобре, але водночас було якесь полегшення.

Василь вийшов попрацювати.

Її він побачив одразу. Та сама жінка, яку він підвозив нещодавно, йшла тротуаром, ведучи за руку хлопчика.

Вона була задумлива, і котила за собою велику валізу. Зупинившись, він посигналив їй:

– Вас підвезти?

– Вибачте, я сьогодні без грошей, тож ми самі…

– У мене сьогодні акція – кожен п’ятий пасажир їде до потрібної адреси безкоштовно! Сідайте, я швидко вас домчу, куди треба!

Жінка посміхнулася і сіла в машину.

– Ну і куди ми їдемо?

– Навіть не знаю…

– Щось трапилося? У вас проблеми? Вам нема куди йти?

Жінка трималася, а потім розплакалася. Побачивши це, хлопчик теж почав схлипувати.

– Ну все заспокойтеся… Зараз ми поїдемо снідати, а потім вирішимо, що робити.

Поснідавши в кафе, Василь дізнався, що його нову знайому звуть Аліна, а її племінника Ігор.

Сестри Аліни не стало. Батька у хлопчика не було, й вона вирішила взяти його до себе. Все б нічого, от тільки її хлопець був проти такого і виставив їх обох на вулицю.

– Він навіть грошей не залишив. Йти мені нікуди, свого житла в мене немає, та й сестра жила на орендованій квартирі. Якщо тільки в село повернутись, але там із роботою проблеми. Навіть не знаю, що робити…

– А я знаю! Ви працюєте?

– Так, я вчителька у старших класах.

– От і добре! Поживете поки що зі мною, вірніше в мене. У мене якраз кімната звільнилася. Минулий мешканець переїхав, тож місця всім вистачить. Не переживайте, я людина ніби порядна, плату за проживання я теж не візьму…

– А в чому ж тоді ваша вигода?

– Хочу залишити на вас приготування та прибирання… Вас влаштовує така відповідь?

Аліна вперше посміхнулася і кивнула на знак згоди.

Після цієї зустрічі життя Аліни та Василя круто змінилося.

У квартирі Василя стало затишно, чого ніколи не було, при Олені.

А Аліна тепер почала одягатися по сезону, бо Василь просив, щоб вона берегла себе і за собою стежила.

Ну, а Ігор нарешті відтанув, дивлячись, з якою любов’ю до нього ставляться тітка Аліна та її друг Василь.

Побачивши цю щасливу трійцю, ніхто й подумати не міг, що ще зовсім недавно вони були зовсім іншими – покинутими і нещасними.

Що їм довелося пережити зраду, і на самоті боротися з обставинами, що склалися.

Тепер усе змінилося.

Вони виглядали, як єдине ціле, немов одна дружня та щаслива родина.

Вони разом будували спільні плани на майбутнє, мріяли про те саме, і дякували Богові за те, що він дозволив зустрітися їм у такий важкий, для них момент.

Вони втратили віру в майбутнє, а тепер стали такими щасливими!

Щасливими від того, що доля нарешті зглянулася, і вирішила винагородити їх за все, що їм довелося пройти в минулому…

КІНЕЦЬ.