Мене звуть Олександра, мені 28 років. Заміжня вже 6 років, у нас троє чудових діток. З чоловіком у нас все закрутилося якось швидко, вже через пару місяців після знайомства побралися, через рік з’явилася перша дитина, потім друга і третя.

Скажу чесно, я покохала його за бажання створити сім’ю та завести дітей. І люблю і поважаю його досі, хоча він мене дурить і періодично зраджує.

Я люблю посидіти вдома, але не зануда, більшу частину часу проводжу з чоловіком та дітьми, завжди стежу за собою, люблю займатися близькістю. Але останнім часом все частіше думаю про те, що не можу й надалі жити з ним разом.

Він мені бреше, часто заводить жінок на стороні, і навіть притиснутий незаперечними фактами (містечко у нас маленьке, всі все про всіх знають) доводить, що він не хотів, так вийшло, що він мене любить і не хоче йти.

Я знову пробачаю, а він вдає, що все в нас у родині нормально. І коли я намагаюся пояснити, що мені боляче, ображається, що я йому не довіряю, а я й правду йому не довіряю.

Стежити за ним немає потреби, «доброзичливці» сповіщають, він не заперечує факти зрад та обману, а я знову пробачаю. Я фінансово незалежна і завдяки батькам можу обійтися без нього впоратися сама.

Є ще чоловік, який закоханий в мене ще зі школи і готовий заради мене згорнути гори, а я насправді витрачаю час і сили на чоловіка, який не спить зі мною тижнями, пояснюючи це втомою та проблемами на роботі.

Як мені розірвати це порочне коло? Він каже, що теж дуже любить, а сам зраджує вкотре.

КІНЕЦЬ.