Ми з чоловіком одного віку, одружені вже 33 роки. У нас є доросла дочка та онук. Усі завжди вважали, що у нас міцна та щаслива родина. І я теж так думала до певного часу.

Із чоловіком жили добре, тільки одна проблема була у нас — кілька років не було близькості. Я переживала за нього, зверталися до лікарів, але там говорили, що в нього все гаразд.

Я змирилася і просто була вірною дружиною та подругою. І тут як грім серед ясного неба. Він сам мені зізнався, що в нього весь цей час була інша жінка, вона молодша за нього на 22 роки і в них є дитина, якій шість років.

Тепер мені стало ясно. Іти з сім’ї до неї він не хоче, просить у мене вибачення. І ставить лише одну умова, допомагатиме цій дитині матеріально та братиме участь у її вихованні.

Я намагаюся його пробачити, але життя втратило сенс. Хочеться напитися пігулок і заснути назовсім. Ненависть до його коханки не дає мені жити спокійно.

Вона майже з ним не спілкується, лише потребує грошей на спільну дитину. Зараз ми живемо у різних містах і бачитися з нею він не може, тільки розмовляє по телефону (каже, що так він дізнається у неї про дитину).

Я щодня думаю, чи правильно я зробила, що не пішла від нього, коли дізналася про його зраду. Як тепер можна подолати ненависть до нього і жити й далі разом?

КІНЕЦЬ.