На початку вересня моя сусідка Наталя повернулася з дітьми з Німеччини. Довго вони там були, але вирішили повернутися на Батьківщину, зрозуміли, що ніде кращого немає, як в Україні.

І хоча подруга, яка там давно живе з чоловіком та дітьми, дуже їм допомагали, та Наталя, все ж, вирішила, що має жити вдома, дуже скучила за рідними та близькими.

Вона з великим нетерпінням чекала вихідних, коли вони разом всією сім’єю зможуть вирватися із задушливого, галасливого, сірого та непривітного міста і поїхати на кілька днів до своїх батьків у село.

Вона уявляла, як красиво зараз в її рідному селі, як пахне сіном та маминими квітами на подвір’ї.

Але тут, несподівано, як грім серед ясного неба, чоловік заявив, що їхати не хоче нікуди.

– Чому ти відмовляєшся, Андрію? Там же так чудово у батьків в селі, хата в них велика, простора, місця всім вистачає завжди. Хіба ти не хочеш вирватися з цієї сірої та сирої бетонної коробки на свіже повітря та природу? Та й рідних я своїх так давно не бачила.

– Не хочу, бо знаю дуже добре усіх твоїх родичів. Ми приїдемо, привеземо смачний шашлик, закуски, делікатеси, ті продукти, які ми любимо. Всі ж разом з’їмо все в перший день, а далі будемо їсти якусь незрозумілу несмачну їжу, до якої звикли твої родичі в селі: макарони, картопля, дешеві сосиски, молоко та яйця, яких у них завжди багато.

– Хіба це погано? Ти ж знаєш, що мої батьки не багаті люди зовсім. Продукти може і дешеві у них завжди, але дуже смачні, домашні. Запечена картопелька, макарони з підливкою, мамині пиріжки з капустою та грибами. Що не так тобі ще? Тим більше ти знаєш, що будуть мої батьки і сестра з сім’єю, а вони мало заробляють, троє діток малих має, особливо не розгуляєшся з дітьми. Але вони нам раді завжди, останнім готові поділитися і ніколи не чекають делікатесів від нас.

– Саме тому я і не збираюся годувати всю твою бідну велику рідню. Привезти нормальні, а не найдешевші продукти для твоїх мами й тата я ще згоден, але годувати твою сестру з її чоловіком та усіма їх дітьми, я більше не буду, з мене вистачить, досить.

Наталя була дуже вражена від почутого, їй було неприємно чути таке про свою сім’ю від власного чоловіка.

Вона просто щиро не розуміла, коли Андрій став такою людиною, адже він весь час був добрим чоловіком, таких змін вона в ньому не помічала, до сьогоднішнього дня.

– Ти зовсім совість свою втратив? Це мої найрідніші люди, вони ніколи не просять, щоб ми їм щось везли, тим паче дороге, а коли їдемо додому то мама тільки й крутиться біля нашої машини постійно, щоб нам щось з собою смачненьке дати, ще й найкраще все, останнім поділитися з нами готова. Ти у них в селі кілька днів жити будеш, тебе весь час обслуговують, як пана, будь-яке бажання виконують твоє мої батьки, які вже в літах. Ти там нічого ніколи не робиш, а тільки відпочиваєш завжди, батьки у тебе навіть соромляться щось попросити. І вважаєш подвигом привезти продукти, враховуючи, що заробляєш в 5 разів більше за них усіх? І дітям нашим там подобається. Справа зовсім не в твоїх грошах, а в тому що ми прекрасно проведемо час з родиною на природі, з рідними людьми, які нас люблять.

– Ні, ми залишимося вдома, я більше про це говорити не хочу. Ти завжди будеш на стороні своєї родини.

– Хочеш сидіти в бетонній коробці зі своїми делікатесами, залишайся, а я з дітьми поїду в село до своїх батьків, мені шкода, що ти на все так дивишся.

Наталя так і зробила, зібрала все необхідне, взяла дітей та й поїхала насолоджуватися чудовою погодою, свіжим повітрям і спілкуванням з близькими та такими дорогими їй людьми, з якими вони так давно не бачилися.

На цей раз, на жаль, без свого чоловіка.

Наталя так і не зрозуміла свого чоловіка, їй з голови все не виходила розмова з Андрієм, адже її батьки нічого поганого йому не зробили, а сестра з сім’єю взагалі жодного поганого слова про її чоловіка ніколи не сказала.

Невже це все через пару сотень гривень, аби не купувати зайвий шашлик чи рибу чоловік залишився в дома, щоб не “годувати її бідну рідню”.

Тато і мама зустріли Наталю з дітками з обіймами, у мами з сестрою були в очах сльози щастя, вони так давно не збиралися всі.

Та коли тато запитав, чому не приїхав Андрій, Наталя не знала, що сказати найріднішим людям.

Правду сказати їй було соромно, а неправду сказати не могла.

Лише тепер моя сусідка задумалася, чи варто жити з таким чоловіком?

КІНЕЦЬ.