Сьогодні я вже жінка давно немолода, давно у шлюбі.

З чоловіком Павлом ми живемо разом у шлюбі вже більше 10-ти років, і шлюбом нашим я таки задоволена, вважаю, що пощастило мені у сімейному житті.

Хоча ми з моїм чоловіком зовсім різні люди, нас виховували зовсім по-різному.

Мене мої мама й тато, після школи та університету, відпустили у вільне життя, хотіли, щоб я виросла достойною і досить таки самостійною людиною.

А батьків так виховували мої бабусі і дідусі: як тільки дитина закінчує школу і більш менш стає на ноги, його відправляють жити своїм життям.

Тобто допомога все ж є, але тільки в самі необхідні моменти, коли їм було дійсно важко тоді самим стати на ноги.

Так виховували мої батьки і мене саму.

Тато з мамою зараз дуже часто мені телефонують, цікавляться моїм здоров’ям та моїми фінансами, чи на життя вистачає, але не кидають ніяких подачок при будь-якому зручному випадку, і я вже добре знаю, що можу розраховувати лише сама на себе.

У них є і своє життя, і вони відносяться до мене, як до дорослої людини, яка сама собі на хліб заробляти повинна і часто пишаються мною, що я навчилася таки справлятися з труднощами в житті.

У мого чоловіка взагалі все зовсім не так.

Батьки Павла жили всі роки лише заради своїх дітей.

А це означає, що чоловік отримував практично все, що тільки хотів і на що вистачало грошей у його мами й тата.

Я вважаю, що це ще добре, що Павло не виріс справжнім егоїстом, чоловік знайшов хорошу та добре оплачувану роботу, він став самостійним, і добре забезпечує свою сім’ю.

Адже в таких сім’ях, коли батьки дітям дають усе лише найкраще, діти звикають до цього швидку, нічого не цінують і не намагаються досягти чогось в житті самі.

Коли у нас з Павлом народився маленький синочок, якого ми довго чекали, і дуже любили, а після цього пішов у школу, моя свекруха відразу прийшла до нас і сказала:

– У мене є гроші, я всі останні роки робила непогані заощадження, та й до того довго відкладала їх, ми відкладали разом з чоловіком, я хочу купити вашій дитині квартиру на майбутнє. Вибирайте самі яку і де. Я куплю, я хочу забезпечити майбутнє вашій дитині, адже зараз часи складні і не знаю, як будуть далі справи.

І все, на цьому наша розмова закінчилася.

Я собі думала, ну поговорили для галочки, на тому й все.

Свекруха навіть не запитувала нашої думки щодо цього, таке враження, що їй було то не цікаво, вона просто сказала, що собі вирішує там.

Щиро кажучи, квартиру, як просила у нас свекруха, я особисто спочатку не хотіла шукати, навіть думок подібних не було.

Але мені Павло сказав, що мама все одно не залишить його у спокої зі своєю пропозицією, тому в цьому випадку, як і зазвичай, варто краще погодитися з нею відразу, щоб не викликати більш серйозних суперечок, адже вона має серйозні наміри.

Чоловік мене переконував, що вона нічого поганого робити не хоче, а дбає лише про нашу дитину.

Квартиру ми вибрали досить швидко, в основному через те, що свекруха підганяла нас практично кожен день, й дня не було, щоб вона не дзвонила нам і не розмовляла про це.

Свекруха щовечора телефонувала Павлові і постійно запитувала, куди ми їздили, яка вартість, який поверх, і брехати не виходило, адже вона дуже активно відслідковувала все.

Свекруха квартиру купила. Має серйозний намір оформляти її на нашого сина, але я проти цього.

Мені не хочеться, щоб у моєї дитини було все готове, щоб син не думав, що в житті все так легко дістається  нізащо, а все просто так, а щоб сам вчився заробляти собі на життя. Якщо знатиме ще з дитинства, що йому принесуть все на тарілочці, тоді він просто не буде активним по життю і буде думати, що йому всі зобов’язані або що є бабуся, яка здатна забезпечити свого онука всім, чим необхідно.

Не знаю, можливо, я не права, але зараз я в цьому переконана. Не знаю, як поговорити про це зі свекрухою. Я розумію, що вона хоче добра, але від цього може бути лише.

Чоловік мене переконує, що зараз важкі часи, ціни на все ростуть і ніхто не знає, яким буде завтра і чи зможемо ми чи син ще купити квартиру.

Я розумію, але хочу, щоб він у мене був відповідальною людиною і в житті все досягав сам. От що мені тут робити?

КІНЕЦЬ.