Ось приємна історія;

Чоловік вигнав дружину з дому. Він її бuв іноді і називав всякими словами. Не хочу я все це описувати. Але разом з мамою він цю жінку вигнав. Вона ще й дітей не могла мати. Дефектна, як чоловік і його мама її називали.

А днями цей колишній чоловік зустрів вигнану ним дружину. Півтора року майже пройшло. Дуже приємна зустріч: йде ця дружина в гарному одязі. І штовхає перед собою коляску з близнятами. І сама виглядає як кінозірка.

Колишній чоловік запитав тільки: «це твої діти?». Розгубився він. Може, думав, що вигнана ним дружина живе в теплотрасі або втoпилася з гоpя. А величезний лисий полковник відповів колишньому чоловікові: «мої!».

Він теж штовхав візок з продуктами до машини, трохи відстав. «Мої!», – каже.

А потім ця сім’я поїхала на машині. На хорошій машині. І колишня дефектна дружина помахала колишньому чоловікові в вікно. Мовляв, гудбай, Америка.

Нехай зустрічі з не дуже хорошим минулим так і відбуваються. Хороші зустрічі з поганим минулим. І щоб обов’язково помахати рукою, витончено так, елегантно.

І виїхати в щасливе майбутнє.

КІНЕЦЬ.