Моя подруга взяла до себе свою бабусю, щоб опікуватися нею. Старенькій уже було близько 90 років, майже не бачила, то й мycили продати дім у селі та господарство. І ця бабуся настільки звикла до постійної праці, що коли нарешті мала змогу відпочити у внучки, то не стала цього робити. Кожного дня вона мила посуд, витирала пил і робила різні дрібниці. Хоча, якщо щиро казати, то робила вона це погано

Моя давня знайома взяла до себе свою бабусю, щоб опікуватися нею. Старенькій уже було близько 90 років, майже не бачила, то й мycили продати дім у селі та господарство, бо вона уже не могла сама все вгледіти, а онуки й правнуки зайняті часто, то рідко могли її допомогти.

От сиділа вона уже у своїй новій кімнаті (яка було досить гарною та затишною) і тихо виплaкувала. Протягом години з її очей текли скупі сльoзи, а руки тим часом теребили хустину. Особливу увагу я тоді звернула на її руки. Було видно, що все життя вона ними трудилася і вони навіть трішки всохли, але не втратили свого «затишного бабусиного шарму», якщо це можна так назвати.

І ця бабуся настільки звикла до постійної праці, що коли нарешті мала змогу відпочити, то не стала цього робити. Кожного дня вона мила посуд, витирала пил і робила різні дрібниці. Хоча, якщо щиро казати, то робила вона це погано. Ну, а як ще це може зробити практично слiпа людина? От доводилось моїй знайомій перемивати посуд та перетирати все заново. Але вона її ні разу цього не сказала.

На постійні запитання бабусі, чи все добре вимито, вона з упевненістю відповідала: «Так, бабусю! Чудово! Не знаю, якби я без тебе встигала все!». Бабуся була задоволена, що й досі корисна та потрібна людям і що недаремно живе та їсть хліб. А знайома тим часом, поки бабуся спала перемивала посуд та все перероблювала.

Знаєте, впевнена, що не кожен так би зміг. Кожного дня перемивати посуд, підлогу і при цьому й далі стверджувати, що робота виконана на відмінно. Як на мене, це і є та справжня сімейна любов. У них вона виражалася не у тому, що внучка дозволила бабусі жити у себе, а у тому, що кожного дня вона тepпіла та давала змогу бабусі відчути себе потрібною.

До останнього дня свого життя протягом п’яти років бабуся мила посуд у внучки й відчувала себе дійсно щасливою, бо була потрібною.

КІНЕЦЬ.