Чути вже не можу про свекруху та її дочку. Ось серйозно, як тільки чую ім’я мами та сестри чоловіка, так у мене печія починається. Певне, рефлекси в організмі вже виробилися. Таке моє неприйняття двох цих осіб полягає в тому, що вони так наполегливо тягнуть гроші з нашого і без того мізерного бюджету


 

Чути вже не можу про свекруху та її дочку. Ось серйозно, як тільки чую ім’я мами та сестри чоловіка, так у мене печія починається. Певне, рефлекси в організмі вже виробилися.

Таке моє неприйняття двох цих осіб полягає в тому, що вони так наполегливо тягнуть гроші з нашого і без того мізерного бюджету.

Чомусь свекруха вирішила сама і вбила в голову доньці, що мій чоловік зобов’язаний допомагати ставити на ноги бідну дівчинку, яка лишилася без батька.

Мій чоловік теж без батька ріс, його взагалі бабусі на виховання скинули. І щось свекруха не прагнула брати участь у його житті. Ми коли брали кредит на квартиру, свекруха пропустила цю новину повз вуха, її вона не торкалася. Не кажучи вже про те, щоби якось допомогти.

Натомість не забуває зараз регулярно дзвонити та вимагати, щоб чоловік переказав грошей на чергову дуже важливу покупку чи репетиторів для сестри.

Сестра йому рідна лише по матері. З батьком чоловіка свекруха розлучилася, коли він пішов до п’ятого класу, скинувши сина на свою матір.

Батько в нього почав пити, коли отримав інвалідність, тож у плані розлучення я свекруху навіть десь розумію. Жити з пиякою важко та безперспективно.

Але далі вона повелася дивно. Скинула сина на свою матір, а сама кинулася влаштовувати особисте життя. І влаштувала, вийшовши заміж за батька сестри.

Вітчим пасинка забирати відмовився, мати не наполягала, тож чоловік і ріс у бабусі, поки мама будувала нову родину і планувала нову дитину.
З того часу син їй став взагалі не потрібен, вона його навіть не відвідувала, через що й посварилася зі своєю матір’ю, яка намагалася нагадати, що у дочки взагалі дві дитини.

Хлопчик виріс, відучився, одружився, зараз ми працюємо важко, щоби вже скоріше закрити кредит і потім вже спокійно планувати дітей. Але тут з’являється свекруха, яка до цього спілкувалася вже з дорослим сином лише на свята.

Виявилося, що другий чоловік у неї відійшов на той світ і тепер потрібна допомога, щоб вона могла підняти дочку на ноги. Допомога, звісно, мається на увазі фінансова, тому що основним утримувачем був чоловік свекрухи, а сама вона “величезні апетити” свої та дочки не тягне.

Дівчинці потрібні вбрання, нові гаджети, поїздки на море, репетитори та ще купа всього. І гроші на це має дати ніхто інший, як мій чоловік.

– Ти ж старший брат, ти єдиний чоловік у нашій родині, на кого мені ще спертися? – зі сльозою в голосі запитує свекруха.
Бабуся мого чоловіка виховала добре, навіть надто добре, бо він намагається допомагати матері, переказує гроші то на одне, то на інше.

Сестра, яка за життя батька брата взагалі ігнорувала, раптом запалала до нього щирим коханням і теж почала писати та дзвонити, здебільшого з проханнями.

Чоловік розуміє, що з нього тупо тягнуть гроші, але й повністю відмовити матері та сестрі у допомозі він не може – виховання.

У нас на цьому фоні постійні сварки, тому що зайвих грошей у нас немає, кожна копійка має йти на кредит, а не на чергову спідницю сестри.

І до якого віку він утримуватиме її? До заміжжя? Адже зараз вона у школі, потім буде університет, а потім ще як із роботою пощастить.

Ми такими темпами ніколи не закриємо той кредит, а це виходить, що і дитину не матимемо, бо тупо нема на що її утримувати.

Я взагалі не розумію, чому чоловік вважає себе належним якось допомагати матері та сестрі, які начхати на нього хотіли більшу частину життя.

Свекрусі не вистачає грошей? Нехай змінює роботу та вчиться економити. Нові речі можна купувати не кожного місяця, та й навчатися можна без репетиторів.

Не вміють? Нехай навчаються, їм корисно для майбутнього життя. А то знайшли собі золоту рибку!

КІНЕЦЬ.