-Навіщо нам ця розвалюха? – крізь сльози, кричала чоловікові Аліна. – Ти навіщо вліз у кредит, чому ти зі мною не порадився?

Роман дивився на дружину і не розумів, чому вона свариться. Особливо не розумів, яке вона має відношення до його справ та його грошей на бізнес. На його бізнес. Який він почав задовго до знайомства з нею.

А починав Роман з невеликої автомайстерні, потім пішли свої клієнти і він потихеньку став розширюватися.

Тепер він збирався викупити стару будівлю, привести її в порядок і зробити з неї цех для фарбування машин, ну і можливо, автомийку.

Будівля була велика, прилегла територія теж досить немала і тому вкладатися довелося серйозно. Він зібрав усі гроші, які в нього були, продав одну з машин та ще й узяв кредит під заставу квартири.

Коли Аліса дізналася про те, що Роман купує цей будинок, вона була сама не своя. Навіть Роман не очікував від неї такого.

Одружені вони були тільки рік і за весь цей час вона ніколи не втручалася у його справи.

-А чому я мав з тобою радитись? – здивувався Роман.

-Я твоя дружина! І бюджет сім’ї – загальний! – кричала Аліна. – Перш ніж закладати квартиру і продавати машину, міг би зі мною порадитися, чи потрібна нам ця розвалюха!

-Чому нам? – відповів Роман. – Ця будівля мені потрібна, щоб бізнес розвивати. І чому я маю з тобою радитися, чи продавати мені мою машину і чи закладати свою квартиру? До 30 років я своїм розумом дожив, а тепер я маю з тобою радитися?

-Тому що ми – сім’я! – кричала Аліна. – Ми разом маємо все вирішувати!

-Те, які в будинку почепити фіранки, які меблі купити, чи який ремонт зробити – ми вирішуватимемо разом, – спокійно почав пояснювати їй Роман. – А все, що стосується моєї роботи – це моя справа.

Так само як я не радитиму тобі, яке плаття і яку помаду тобі купувати. Є справи спільні, а є твої справи і мої справи. І давай не будемо їх змішувати.

-Ти заклав нашу квартиру! – плакала Аліна.

-Мою, – відповів їй чоловік. – Мою квартиру. Яку купив я ще до шлюбу з тобою. Віддам кредит і знову буде як було.

-Я не хочу переживати через твої забаганки! Прийдуть кредитори і все заберуть! – не вгамовувала Аліна.

-А чому вони мають прийти? – так само спокійно говорив Роман. – Автомайстерня працює, її доходу вистачить і нам на життя і на виплату кредиту.
-На яке життя? – плакала Аліна. – На злиденне? Ти мені обіцяв, що я не потребуватиму нічого, а сам завів нас у борги!

Аліна була привчена працювати, але звикла жити на широку ногу з самого дитинства. Вона ніяк не могла змиритися з тим, що їй доведеться в чомусь обмежувати себе.

Романа почала вже дратувати її сварки. Він мав свої справи, а доводилося ще й заспокоювати дружину.

А найбільше його розчарувало те, що дружина йому не вірить.

Роман обійняв дружину і ласкаво, як дитині, почав говорити:

-Сонечко моє, послухай. До того, як ми з тобою одружилися, я багато працював, ризикував, вкладав гроші, брав і віддавав борги, розвивався, заробляв.

Бізнес – це живий організм і щоб він приносив дохід, його потрібно “годувати” – тобто вкладатись у нього. Повір мені, все буде гаразд. Не хвилюйся.

-Коли буде гаразд? Коли я буду стара? – плакала Аліна. – Я зараз хочу добре жити. Я не хочу, щоб у мене все забрали твої борги.

Роман важко зітхнув. Говорити з нею було марно. Вона собі вирішила, що обов’язково прийдуть кредитори і все відберуть. З таким настроєм дуже складно розвивати свою справу, вона з будь-якого переможця зробить невдаху.

Роман вирішив закінчити розмову:

-Справу зроблено і обговорювати це я більше не буду!

-Тоді ми розлучаємось! – артистично махнувши рукою, сказала Аліна. – Але тільки врахуй, майно ми поділимо порівну!

Роман застиг від здивування.

-І що ж цікаво ти зібралася ділити? – запитав він.

-Усе! – з викликом відповіла йому Аліна.

-Все не вийде, – з сумною усмішкою відповів Роман.

Не очікував він, що Аліна заговорить про розлучення і поділ майна. – Все куплено до шлюбу з тобою. А у шлюбі тільки, як ти говориш, ця “розвалюшка” з боргами разом. Та й машина для тебе.

-Добре, – трохи подумавши, сказала Аліна. – Ти мені залишаєш мою машину і всі подарунки, а я не претендуватиму на цю розвалюху.

-Ти що, серйозно хочеш розлучитися? – не вірив своїм вухам Роман.

-Так, – вже спокійно відповіла Аліна. – Я не маю наміру жити з твоїми боргами. Через тебе ми станемо бідними!
Потім ти продаси мою машину, щоб віддати борги, потім продаси все моє золото, щоб було на що хліба купити. Ні, це мене не влаштовує! Я краще збережу те, що є. Все, ми розлучаємося!

Роман слухав її і не знав, сміятися йому, чи плакати. Але вирішивши зберегти незворушний вигляд, сказав:

-Добре. Розлучення, так розлучення. Машина, то машина…

Роман з Аліною розлучилися. Їй залишилася машина і всі подарунки, які він їй подарував. А Роману – його бізнес, борги і майно, яке було у заставі.

Два роки він важко працював, але повністю виплатив кредит. Перший час він з сумом згадував Аліну. Гірко було усвідомлювати, що вона не вірила в нього і, за перших же труднощів, пішла. Кинула, зрадила…

Але потім він зустрів Марину, яка, як і він, була захоплена бізнесом, ідеєю і була повною протилежністю Аліни.

Марина була жвава, розумна, ризикова. З нею було цікаво, хотілося чогось прагнути і домагатися більшого. Він почував себе щасливим і окриленим.

Аліна дивилася, як Роман з Мариною сиділи у кафе, пили каву і з чогось весело сміялися. Їй стало прикро, що він ніколи з нею так легко не сміявся і ніколи так не дивився на неї.

Вона дуже заревнувала, адже вона зараз не така щаслива, як він. Вона взагалі нещасна, і її ніхто не любить!

У цей час, відчувши чийсь погляд, Роман обернувся і побачив її.

Він глянув на неї і відвернувся. Порівняно з Мариною, Аліна була звичайною пустушкою – гарна обгортка, а всередині несмачна цукерка без начинки. І він знав – Аліна бачить зараз, що він такий же успішний, як і раніше, але тільки щасливіший… З іншою жінкою.