Рідна сестра моя в Іспанії з чоловіком живе, а ми з мамою – в Запоріжжі. Ми дуже сподівалися, що вона до себе покличе, але Наталка ніколи навіть не говорить про це. Якось мама вже плакати стала, каже їй, що хворіє часто, життя дуже важке. Сестра мовчала, а потім каже: – А що я можу зробити? Я тут, а ти – там
Моя рідна сестра вже 5 років, як в Іспанії живе.
Наталка вийшла заміж там вдруге, а потім і доньку свою туди забрала від першого шлюбу.
Живеться сестрі моїй там дуже добре, вона сама хвалилася постійно.
Судячи з того, що їй подобається там, чоловік має квартиру, Наталя повертатися не збирається зовсім.
Ми про це ніколи не говорили, але таке у нас відчуття.
Ще коли вона відразу поїхала туди, то ще щось частенько дзвонила, писала, приїжджала до мами, адже вона живе сама.
А останні два роки взагалі вдома не була, телефонувала зрідка.
Мама сподівалася, що вона нас до себе запросить, адже я розлучена, сама виховую двох дітей, та сестра й не думала нам нічим допомагати, хоча ми в Запоріжжі живемо.
Весь цей час вона ніколи не цікавилася мамою, буває зателефонує, розповідає про закордонне життя, а маминим самопочуттям ніколи не поцікавиться. А як мама скаржиться, сестра відповідає, мовляв, що я зроблю, я тут, а ти там.
Хоча, ніде правди діти, до того, як поїхати за кордон, сестра жила з мамою в її квартирі, після розлучення.
Вона на хорошій роботі працювала, постійно усе мамі купувала: одяг недешевий, їжу хорошу, могла путівку купити в санаторій, як тільки мама натякала на це.
Наталя мамі нашій грошей ніколи не шкодувала, адже мама допомагала їй виховувати доньку, коли сестра повернулася після розлучення до неї з маленьким дитям.
Отак сестра отримає зарплату, добру частину зніме з картки і на стіл покладе:
– Бери, мамо, якщо потрібно, можливо, й собі щось купи.
А потім Наталю звільнили з роботи, важко їй було, от і поїхала за кордон на заробітки.
Мама з онучкою нашою сиділа. Наталя часто гроші надсилала, а потім вийшла заміж і доньку до себе забрала.
Відтоді мамі ні копійки не дала, хоча непогано вона там живе.
мама натякала не один раз, що останні ці два роки нам тут дуже тяжко, а сестра мовляв, мені шкода вас, але нічим не можу допомогти.
А на днях мама прийшла до мене, ми повечеряли і мама сказала мені.
В неділю мама прийшла до мене, ми повечеряли, а потім вона сказала мені, що має добру ідею.
Сказала, що може до нас переїде в нашу двокімнатну квартиру, буде жити зі мною з дітьми. А свою квартиру здасть в оренду, щоб було трохи легше нам усім, адже ця копійка нам зараз дуже потрібна.
Але мама сказала, що на свою квартиру оформить дарчу на мене, так, як сестра відмовилася від неї, влаштувала своє життя на чужині.
Мама каже, що їй образливо, що дитина ніколи не цікавиться нею, що відвернулася так просто і живе своїм життям.
Тому мама стала турбуватися про старість свою, каже – я тобі квартиру свою залишу і буду спокійна, що ти доглянеш мене. Наталка сюди до мене не приїде з-за кордону.
Я не знаю, що мені робити. Ніби й мама права, сестра не цікавиться з нашим життям, до мами їй байдуже, теж, останнім часом.
Можливо, поговорити з нею про це? Чи краще зробити, як мама каже?
КІНЕЦЬ.