Катерина знала, що її чоловік дуже жадібна людина. Але коли він здав кімнату в їхній квартирі, в якій вони проживали, вона зрозуміла – це кінець
– Юрій! — урочисто і з повагою вимовила Катерина, стоячи у передпокої і тримаючи чоловіка за руки. — Я, звичайно, побачила жадібних людей. Сама у цьому сенсі не подарунок і люблю заощаджувати. Але ти… Ти чемпіон. Браво. Тобі просто немає рівних. Слово честі, от скажи мені хто, що й таке можливо, не повірила б. А ти зміг!
— А що таке, Катюша? — злякано незрозуміло вигукнув Юрій, — Що я такого зробив, у що б ти не повірила?
– Ні, ну, те, що ти – жадібна людина, я зрозуміла ще до весілля, – продовжувала Катерина. — Мені й подруги говорили, та й сама я зряча. Бачила! Але що все так серйозно! Ні. Не очікувала. Виявляється, ти як айсберг! І я бачила тільки верхівку твоєї жадібності. А головне було приховано від мене!
— Ти про що, моя радість? Що ти такого бачила? І що приховано було від тебе? Я не розумію!
— Той факт, що ти не витрачаєшся на туалетний папір і мило за рахунок закладів громадського харчування, — це я помітила одразу.
– І що? Я з дитинства любив збирати гроші. І відкладав за першої нагоди. Але ж ти знаєш, Катюша, у мене було непросте дитинство і важка юність. Можливостей відкладати гроші мало. А я так любив збирати. Дитячий садок, школа, інститут. Весь цей час я, можна сказати, не жив, а існував на те, що давали мені батьки.
Але що вони могли мені дати? Лише на обіди! І на кіно, у вихідні дні! Але навіть у таких неймовірно важких умовах я примудрявся відкладати. А їдальні та ресторани не збідніють! Ти за них не хвилюйся.
Але я присягаюсь, що робив це заради свого щасливого майбутнього. А зараз, коли нас двоє, я роблю це заради нас із тобою! Заради нашого з тобою благополуччя! Та й не я один так роблю! Багато хто. Я бачив. Заходять у туалет та змотують на руку весь рулон. А рідке мило вичавлюють у пляшечки пластикові.Не я один такий!
— Не один, не один, — погодилася Катерина. — Я ж не сперечаюся. І цим ти мене не здивував.
— Якщо хочеш, кохана, то на своє виправдання з цього приводу я можу додати ще щось.
– Не варто. З милом та туалетним папером все і так зрозуміло. Як і зрозуміла твоя жорстка економія на одязі.
– Економія на одязі?
– І мене теж не дивує.
– І правильно, що не дивує. А що тут дивовижного?
— Ось я й говорю. Нічого дивного немає в тому, що свій одяг ти не купуєш, а випрошуєш у родичів, друзів і знайомих.
— Натомість я економлю на одязі величезні гроші! І приношу радість тим людям, які діляться зі мною своїм одягом.
— Звісно, заощаджуєш. І, звичайно, приносить радість. Хто б сумнівався. Ось чому я й кажу, що це мене анітрохи не дивує. До речі! Як не дивує твоя економія на їжі. Адже ти саме тому не обідаєш на роботі! Заощаджуєш! Цікаво, як ти витримуєш?
— Це просто, Катюша. В обід я сплю. Коли спиш, менше хочеться їсти.
– Так-так. Справді. Якось я не подумала. Коли спиш, менше хочеться їсти.
– Зовсім не хочеться! — радісно вигукнув Юрій.
— А снідаєш і вечеряєш ти у батьків, — захоплено казала Катерина. — І в них же обідаєш у вихідні дні.
— Завдяки цьому, Катюша, — серйозно сказав Юрій, — я примудряюсь багато відкладати.
— А ось зараз ти явно прибідняєшся, коханий.
– Прибідняюсь?
– Звичайно. Що означає «багато»? Ти, завдяки цьому, примудряєшся відкладати взагалі все! Ось прямо все, що заробляєш, все й відкладаєш! Абсолютно все. І навіть більше. Ти унікальна людина!
– Ти так думаєш?
— Звичайно.
– Це погано?
– Ну як тобі сказати. Терпимо. Тим більше що… якщо любиш людину, то вибачиш їй будь-яку ваду.
– А ти мене любишш?
– Любила, Юра. А тепер розлюбила.
– Як розлюбила? За що?
— Пам’ятаєш, я сказала, що хочу дитину, а ти мене попросив рік потерпіти?
– Пам’ятаю. Але ж ти погодилася!
— Погодилася, а що ти зробив після цього?
– Що?
— Ти вважав, що двокімнатна хрущовка — це розкіш для нас двох. І тому ти здав одну кімнату. На рік.
— Вони хороші, чесні люди, Катюша. Мені їх рекомендували.
– Не сумніваюся. Але до такого я виявилася не готовою.
— І тому ти мене розлюбила.
– Не тільки. Але знаючи, що твоя жадібність не має меж, побоююся, що далі ти мене ще чимось здивуєш. Ось чому я зараз іду від тебе.
З цими словами, Катерина цмокнула чоловіка в чоло, взяла обидві зібрані валізи і вийшла з квартири. Назавжди.
Зачинивши за дружиною двері, Юрій замислився.
“Не розумію, – подумав він. – Адже за рік завдяки цьому ми змогли б відкласти купу грошей! Нічого не розумію”.
У передпокій зі своєї кімнати вийшли нові мешканці. Поцікавилися в нього, чому він такий сумний.
– Дружина пішла, – чесно зізнався Юрій, – обізвала жадібним і пішла.
– Так це чудово! – зраділи мешканці. – Радіти треба. А ти сумуєш.
– Без дружини сумно.
– Іншу дружину знайдеш.
– Ні. Не знайду. Такому, як я, не так просто знайти дружину.
А коли минув деякий час, і Юрій розлучився з Катериною, він здав і другу кімнату. І спить тепер у передпокої на розкладачці.
КІНЕЦЬ.