Анастасія Петрівна другий день поспіль клопотала по господарству. Мила, чистила, протирала, варила… Сьогодні до них приїде в гості улюблений синочок з нареченою. Треба зустріти, як годиться.

І якщо з прибиранням все було зрозуміло, то з пригощанням – проблема. Наречена сина ніби звичайна дівчина, весела, товариська, нікого не соромиться, запросто розмовляє і з Анастасією Петрівною і з Федором Івановичем.

Але щойно гості сідають за стіл, то порозуміння розчиняється серед запахів приготовленої їжі. Оксана, наречена сина, постійно стежить за фігурою, тому багато чого просто не їсть.

Кілька разів Анастасія Петрівна дзвонила синові, Іллі, питала, чим пригощати його наречену, все-таки хотілося догодити майбутній родичці.

– Мамо, ти сильно не морочись, Оксана їсть все потроху, – відповідав Ілля.

Звичайно, не йому потім червоніти, що не змогла нагодувати гостей! Ось і каже: “Не морочись!”

Підготовку Анастасія Петрівна почала відразу, як тільки Ілля зателефонував і попередив про приїзд разом із Оксаною. Було це два тижні тому.

Неспокійна мама не встигла покласти слухавку, як її руки потяглися до кухонної книги. То справді був талмуд, наприкінці якого було багато порожніх сторінок для запису рецептів вже самими господинями. Анастасія Петрівна дуже любила цю книгу, в ній було зібрано чимало справді вдалих і простих у приготуванні страв.

Що ж готувати?

Звичайно ж, салат олів’є, його люблять усі. Ще оселедець під шубою, ну, і нехай він вважається новорічним салатом, він завжди першим зникає зі столу.

Анастасія Петрівна вирішила приготувати якийсь новий, незвичайний салат. Знайшла рецепт, приготувала та запропонувала спробувати своїм домашнім.

– Мамо, ти ж знаєш, що я майже всеядна, – нагадала дочка Юля, що забігла до батьків. – Мені смачно.

– Зрозуміло, – невдоволено простягла Анастасія Петрівна. – Твоєму батькові теж все смачно. Я вже забула, що вам двом завжди все подобається. Віднесу дівчатам на роботу, хай продегустують.

Як задумала Анастасіяя Петрівна, так і зробила.

– Дівчата, пригощайтеся, знайшла в інтернеті новий рецепт. Скажете потім, чи сподобався.

Колег жінок не треба було довго просити, вони із задоволенням пригостилися, і більшості з них салат сподобався. Значить, із салатами вирішено.

На гаряче Анастасія запікала м’ясо по французьки. Потім ще посмажила рибу про всяк випадок. Поставила на стіл м’ясну нарізку, сирну тарілку та овочі.

Жінка пурхала навколо столу, як бджола біля квітки з нектаром. Вона поправляла та перекладала з місця на місце столові прилади, рухала салатнички, шукала найкраще місце для фруктів та цукерок. У холодильнику чекав свого часу торт, щоправда, покупний. У морозилці лежало морозиво.

Юля прийшла раніше, щоб допомогти матері, зараз вона несхвально косилася на всю цю метушню.

– Мамо, все вже добре, краще нікуди. Не англійську ж королеву приймаєш!

– Юлю, я хочу, щоб Ілля не соромився своїх сільських батьків! Хочу, щоб і Оксана знайшла, що поїсти і не залишилася голодною!

Юля скептично підібгала губи, не хотілося псувати матері настрій, але в неї всередині вже все кипіло:

– Мамо, скажи: я вам з татом нерідна?

– Юля, та що ти таке кажеш! Як тобі тільки на думку це спало? Звісно, рідна. – Анастасія не чекала такого питання від дочки, вона нічого не встигає, та ще й Юля пристає.

– Чому тоді завжди все найкраще дістається Іллі? Мене та Іваном ти ніколи так не зустрічаєш і мільйон святкових страв не готуєш!

– Юлю, ви живете через дві вулиці! Які святкові страви? Ви майже щодня до нас забігаєте. Мені щоразу стіл накривати?

– Так ти і раніше не накривала ніколи! Ми ж не завжди поряд жили. І Оксана у вас уже бувала, за що їй така увага?

Анастасія Петрівна не знайшла, що відповісти на претензії доньки. Вона різала хліб. Чорний, білий, батон. А десь у столі лежав куплений спеціально для такого випадку лаваш.

– Юля, давай потім обговоримо, га? Я і без того вся переживаю!

Юля шумно зітхнула:

– І в дитинстві було те саме. Ілля отримував найсмачніші шматочки, ламав моїх ляльок, а я мовчала, бо “Юля, він же твій молодший братик! Треба ділитися!”

– Так і є, ти – старша сестра, маєш поступатися.

– Чомусь мені Ілля ніколи не поступався, тому що я – дівчинка! – Голос Юлі тремтів. – Ось і зараз ти намагаєшся догодити йому та його нареченій, а про нас забула.

Анастасія Петрівна слухала доньку напівха, вона доводила до ладу м’ясо, посипаючи його сиром.

– Юля, ти вже доросла дівчинка, настав час забути дитячі образи. Може, десь я чи батько не мали рації, але коли це було?

– Мама! Ви з татом і зараз думаєте, де б знайти грошей на гідне весілля для Іллі, чи кредит взяти, чи зайняти у кого-небудь.

– А що такого? Я сподіваюся, що Ілля скоро одружується.

– Мамо, чому ви не взяли кредит на моє весілля? Ми з Іваном самі сплатили своє, – Юлі досі було прикро, що батьки нічим не допомогли їм.

– Донечко, ти пам’ятаєш, що Ілля та Оксана ще студенти? Звідки вони мають гроші на весілля, подумай сама.

– А я й подумала! Нема чого одружуватися, раз обидва ще вчаться. Хто їх годувати-одягати буде? Знову мама з татом?

– Юля! – Анастасія Петрівна навіть вигукнула до дочки. – Досить! Хоча б не сьогодні, гаразд?

– Мамо, тобі ще потрібна моя допомога? – запитала Юля.

– Далі я сама впораюся, дякую, що прийшла, – останні слова Анастасія Петрівна промовила з насмішкою.

– Тоді я піду, голова важка стала. Ми з Іваном не прийдемо на обід, вибач.

– Як це не прийдете? А кому я все це готувала? – мама Юлі показала рукою на накритий стіл, на якому яблуку не було де впасти.

– Мабуть, для Іллі та Оксани.

Юля пішла до себе додому. З самого дитинства вона відчувала, що мама більше любить Іллю. Вона багато часу проводила з сином, завжди підкладала йому найсмачніші шматочки, купувала йому одяг, який він хотів, а не той, який на виріст. Сьогодні образа Юлі виплеснулася назовні, їй просто важко було дивитися, як мати навшпиньки бігає навколо столу, всоте переставляючи посуд з місця на місце. А потім пригощатиме Оксану, вмовляючи скуштувати ту чи іншу страву. І щиро засмутиться тим, що гості так мало з’їли і швидко поїхали.

Анастасія Петрівна не зрозуміла, чому так повела себе її завжди поступлива, добра дочка, але зараз їй ніколи не було розбиратися в причинах. Потрібно було зустрічати дорогих гостей, та так, щоб не осоромитися і щоб не гірше, ніж у інших.

Після візиту сина Анастасія Петрівна довго журилася про те, що гості майже нічого не з’їли, багато їжі залишилося на столі, а до торта Ілля та Оксана навіть не доторкнулися, сказали, що не їдять солодке, хоча голодні очі сина з’їли б той торт.

– Мамо, ти наступного разу готуй поменше! А так все добре, ще якось до вас приїдемо.

КІНЕЦЬ.