Минулої суботи подруга з міста приїжджала до мене. Вона стала просити, щоб я на зиму її до себе забрала, важко їй вдома живеться, а тут ще й зима. мені шкода Тетяну, але до себе я брати її не буду, у неї квартира велика в Києві, нехай живе там


 

Вже чимало років я дружу з Людмилою, вона була для мене хорошою подругою завжди, вона старша за мене на цілих років, звати її Тетяна.

З Тетяною останні роки ми бачимося зрідка, лише по телефону інколи ми спілкуємося, а вона до мене влітку приїжджає в село, адже, так склалося, що вона сама вже багато років проживає в місті, а в селі просто відпочиває, їй дуже подобається у мене тут.

Чоловіка Тетяни не стало багато років тому, вона була тоді ще зовсім молодою жіночкою і все життя було по переду, можна сказати.

Але він залишив їй дуже велику і простору трикімнатну квартиру в центрі міста та 5-річного синочка.

Важко доводилося Тетяні спочатку, як вона залишилася сама, але згодом минулося трохи, якось звикла до такого життя.

Іншого хорошого чоловіка їй не судилося зустріти на своєму життєвому, заміж вона так і не вийшла більше, сказала, що кращого ніколи не знайде.

Минав швидко час, єдиний син Тетяни якось швидко виріс та поступово почав ставати на ноги.

Юрко поступив навчатися в інститут, але залишив навчання на третьому курсі, бізнес свій відкрив по виробництву шкіряних виробів.

І так все добре на той час у нього складатися почалося відразу, що він сказав мамі, що вже буде жити окремо, відчував себе доволі самостійною та відповідальною дорослою людиною.

Юрко орендував сам квартиру, взяв в кредит машину.

Але син не забув про свою рідну матусю, постійно возив її усюди, купував продукти і ліки за свої гроші, а коли справи були трішки кращими, то брав їй путівку в санаторій, майже щоліта, він добре знав, скільки мама зробила для нього, тому намагався, як міг, віддячити їй.

Син нічого не шкодував Тетяні.

А якось, одного дня, Юрко повідомив матері щасливу новину, він незабаром одружується.

Але не буває добра без лиха. Наче якась чорна смуга настала, почалися у сина подруги, проблеми з бізнесом.

Не витримав напору конкурентів і йому довелося швидко закритися, на жаль.

І ось недавно тільки все було – і раптом нічого не стало. Важкий період почався в житті В’ячеслава.

Та ще й, виявилося, що дружина чекає дитину якраз в цей час. Дуже важко їм було обом.

Проблем в молодій сім’ї ставало все більше та більше.

І одного дня прийшов Юрко до своєї рідної матері, йому непросто було наважитися на це, адже вона була його найближчою людиною, з проханням про допомогу.

І став просити, щоб мама розміняла свою трикімнатну квартиру, адже вона велика для неї одної.

Юрко просив, щоб Тетяна собі щоб купила однокімнатну, а гроші, які залишаться від неї віддала їм, щоб вони кредит виплатили, інакше залишаться вони без житла.

Моя подруга, звичайно, здивувалася такому проханню, адже звикла, що син сам з усім справляється, сам викручується у будь-якій ситуації, і, відколи став дорослим та самостійним, допомоги у неї не просив ніколи.

Віддавати нажиту величезними труднощами квартиру, та ще й таку велику вона не хотіла, хоч і розуміла, що велика вона для неї, адже дійсно живе всього в одній кімнаті, лише комунальні платить великі.

Але Тетяна все ж сказала, що ні за що не віддасть, бо і так допомогла їм з весіллям, а зараз нехай батьки дружини допомагають, вона підтримувати їх більше не хоче, вже чим могла, тим допомогла.

Дуже сильно посперечалися вони тоді з сином, у них такого ще ніколи не було.

Юрко з сумом йшов від неї.

Потім, через час стали приходити новини від невістки що її чоловік майже додому не приходить, з друзями лише час проводить, через це постійні суперечки в сім’ї.

Невістка теж на свекруху образилася дуже після тієї відмови, що мати не захотіла допомогти у скрутну хвилину, відгородилася від них, незважаючи на те, що син весь час їй допомагав, а вона могла розміняти ту квартиру, але не захотіла, що чудово зрозуміло було.

У підсумку все дійшло до того, що розлучилися молодята від постійних негараздів та непорозумінь.

Минув тиждень після того, до Тетяни повернувся син.

Він ледве зайшов в квартиру і мовив:

– Дякую, мамо, за зіпсоване життя!

А вранці сказав:

– Жити мені ніде, тому я повертаюся до тебе. буду жити в твоїй квартирі великій, тут місця вистачить всім.

Лише тоді сама Тетяна зрозуміла, що вона накоїла, але вже пізно щось повернути, нічого не змінити.

Вона відразу стала телефонувати невістці, сказала, щоб та приїжджала жити до них, вона їм квартиру відпише, але та вже навіть слухати її не хотіла і кинула відразу телефон.

Після того минуло вже 5 років.

Син моєї подруги зовсім ніде не працює, ввечері йде, а повертається вранці.

Вдвох вони живуть на мамину пенсію.

А подруга, коли приїжджає до мене в село, то відпочиває, бо не бачить, яке життя веде її син.

Вона дуже шкодує, що не допомогла йому в свій час через свою жадібність та недалекоглядність.

Часто сама напрошується до мене. А останній час просила, щоб я її на зиму до себе впустила, бо не хоче дивитися, як живе її син, немає їй щастя у своєму власному домі.

Але я ж не можу її в себе оселити, у мене сім’я.

Хіба Тетяна не сама винна, що так доля склалася в її єдиної дитини?

КІНЕЦЬ.