Мені 34 роки, я заміжня, росте розумненький синочок. Хотіла поділитися своєю життєвою історією.

Я росла без тата, він пішов з сім’ї, коли мені ще не було й 3-х рочків. Виховували мене мама і бабуся. Жила я більшу частину з бабусею, мама багато працювала, щоб забезпечити мені нормальне життя і дитинство.

Коли мені було років 9-10 мама почала дуже сильно випивати, чи то від того, що життя не складалося, чи то від слабкого характеру, загалом, не знаю. Поступово моя бабуся стала здогадуватися про все це, постійно були скандали, звинувачення.

Я виросла, вступила до університету, дуже вдячна мамі і бабусі. Зараз я заміжня, але навіть при своєму віці і наявності хорошої міцної сім’ї мене постійно гнітить почуття, що я погана мати, я постійно шукаю у них почуття схвалення. Не розумію, чому так.

На найменші мої промахи, які трапляються у будь-якої живої людини, мама з бабусею намагаються мені постійно сказати: “Ось бачиш, як вийшло у тебе, а ми ж казали, а ти не послухала”. Дуже важко попросити поради в якійсь ситуації, коли просто хочеться почути слова підтримки.

Я сильно люблю їх, вдячна їм, що вони для мене зробили, але просто втомилася відчувати постійно себе якоюсь, не такою як усі, постійно хочеться їм доводити, що ось подивіться, у мене виходить і поєднувати материнство і роботу керівником, але вони постійно знаходять в мені якісь вади.

Останнім часом я почала помічати, що мені взагалі нічим не хочеться ділитися.

Нещодавно зовсім, ще до карантину, син виступив успішно на спортивних змаганнях, зайняв перше місце, але замість якихось підбадьорливих слів, було сказано: “Всі приділяють увагу навчанню, а ти його катаєш кожен день в спортшколу до ночі, тобі того треба?”.

Хоча син вчиться дуже добре і в загальноосвітній школі, і робить успіхи в спорті.

Чоловік подарував рік тому на день народження мені автомобіль, хоча перед цим ми трохи з ним посварилися, так моя мама сказала: “Це він, напевно, хоче загладити провину”. Хоча суперечки була дріб’язкова.

Ось власне і вся моя сповідь. Хочеться звичайнісінької теплоти від близьких мені людей.

КІНЕЦЬ.