Дозволила синові з дружиною пожити в себе у квартирі, доки в них складний період, так вони почали свої правила встановлювати. Ну, ні, я господиня у своєму будинку, і буде так, як я скажу

Дозволила синові з дружиною пожити в себе у квартирі, доки в них складний період, так вони почали свої правила встановлювати. Ну, ні, я господиня у своєму будинку, і буде так, як я скажу.

Син одружився дуже рано, не встигнувши ще й інститут закінчити. Я намагалася його переконати, що це необачний вчинок, казала, що рано одружуватися, треба хоч трохи на ноги встати, але мене ніхто не слухав, усі вже дорослі й самі знають. Ну гаразд думаю, мені той, що.

Квартира мені дісталася від батька, і я її переписала синові, у ній він із дружиною і став жити після шлюбу. Так, квартирка була несучасна, без гарного ремонту, але цілком пристойна.

Рік вони там пожили, а потім вирішили купити квартиру на етапі будівництва котловану. Продали цю квартиру, плюс батьки невістки додали, і мені ще говорили добре допомогти дітям. А нічого, що я їм квартиру віддала, а могла б собі залишити та жити спокійно на пенсії із додатковим доходом.

Тим більше все це така купівля схожа на авантюру. Віддали купу грошей за квартиру, якої ще навіть на карті немає. Переді мною завжди стоїть картинка з телевізора, на якій стоять люди з плакатами біля викопаного котловану, і вимагають повернути свої гроші за недобудовані квартири. Так, ті часи давно минули та зараз надійні забудовники, але все одно небезпечно.

Ну та гаразд, вирішили вкластися, нехай вкладаються, це їхня справа. Заплатили вони всі гроші, які в них були, переїхали на орендовану квартиру і стали чекати, коли зведуть їхню фортецю. Проблем у них не було.

Поки не трапився форс-мажор. Невістка залишилася без роботи й не могла знайти пристойну посаду з гарним окладом, тому їхня фінансова стабільність похитнулася. І вони вирішили пожити поки що в мене. Звичайно, вони не просто прийшли з валізами та поставили мене перед фактом. Спочатку спитали дозвіл. Мені подітися нікуди, не можу ж я синові відмовити.

Але я одразу позначила: мій дім – мої правила. Спати я лягаю рано, о 10-й вечора, після цього часу прошу не шуміти. Протягом дня я не можу перебувати в тиші, тож у мене завжди працює телевізор. На кухні не повинно залишатися брудного посуду і завжди має бути чисто. Вони головами покивали й начебто погодилися.

Спочатку все було мирно, всі дотримувалися встановлених мною правил. Якщо щось було не так, я відразу робила зауваження, вони швидко виправлялися, і все було добре. Але потім, мабуть, їм це набридло, і вони почали сперечатися, огризатися та встановлювати свої порядки.

– Ой, мам, та що ти влаштовуєш? Це лише брудна кружка, потім помию, і вимкни вже цей телевізор, ні хвилини спокою! – обурювався син.

– Навіщо щодня робити вологе прибирання? Купуйте вже краще робот-пилосос. Стільки часу на це витрачаєте, у вас, як у лікарні, все стерильно, – робила мені зауваження невістка.

– І можна у вихідні так рано не вставати, і нас не будити! Тільки 9 ранку, а ти вже весь будинок підняла, – дорікав мені син.

Щодня у них з’являлося дедалі більше претензій. Одного дня мій терпець урвався, і я сказала, щоб вони збирали свої речі.

– Ти виженеш рідного сина надвір через свої правила? Ти ж знаєш, що у нас складний період, і нам потрібна допомога.
– Ті, кому потрібна допомога, живуть і радіють, коли їм допомогли, а не дорікають та встановлюють свої правила. Тим більше я вас попереджала.

– Мені все зрозуміло! Дякую мамо за допомогу! – обурився син і почав збирати свої речі.

Він напевно чекав, що я перепрошувати буду та скажу: «Живіть, рідні мої, як хочете, а я вам підкорятися стану». Ну вже ні. Я нічого надскладного від них не вимагала. Може, їм і було не комфортно, але я теж не тішилась такому сусідству, але змирилася і прийняла.

Я, на відміну від них, у себе вдома і не збираюся підлаштовуватися ні під кого, хоч це і мій рідний син. Тим більше він знав, який у мене характер і як я ставлюся до його дружини. Нехай своє гніздо облаштують і встановлюють там свої правила, а я приїду до них у гості та буду свої порядки наводити, подивлюсь я тоді на їхні обличчя.

КІНЕЦЬ.